«Порівняльні життєписи» - це 23 пари біографій: один грек, один римлянин, починаючи з легендарних царів Тесея й Ромула й кінчаючи Цезарем і Антонієм, про які Плутарх чув ще від живих свідків. Для істориків це дорогоцінне джерело відомостей; але Плутарх писав не для істориків. Він хотів, щоб на прикладі історичних осіб люди вчилися жити; тому він з’єднував їх у пари по подібності характерів і вчинків, а наприкінці кожної пари поміщав зіставлення: хто в чому був краще, а в чому гірше. Для сучасного читача це самі нудні розділи, але для Плутарха вони були головними. От як це виглядало

Аристид і Катон Старший

Аристид (розум. ок. 467 до н.е.) був афінським державним діячем під час греко-перських воєн. При Марафоні він був одним з воєначальників, але сам відмовився від командування, передавши його вождеві, план якого вважав кращим. При Саламине у вирішальному бої проти Ксеркса він відбив у персів той острівець, на якому потім був поставлений пам’ятник на честь цього бою. При Платее він начальствовал над всіма афінськими частинами в союзній грецькій армії. У нього було прізвисько Справедливий. Його суперником були Фемистокл; розбрати були такі, що Аристид говорив: «Найкраще б афинянам взяти так кинути в прірву й мене й Фемистокла». Справа дійшла до остракізму, «суду черепків»: кожний писав на черепку ім’я того, кого вважав небезпечним для батьківщини. До Аристиду підійшов неписьменний мужик: «Напиши тут за мене: Аристид». - «А ти його знаєш?» - «Ні, але набридло чути: Справедливий да Справедливий». Аристид написав, і йому довелося. піти у вигнання. Однак потім, перед Саламином, він сам прийшов до Фемистоклу й сказав: «Кинемо розбрати, справу в нас загальне: ти краще вмієш командувати, а я буду твоїм радником». Після перемоги, відбиваючи в персів грецькі міста, воно своею ввічливістю спонукував їх дружити з Афінами, а не зі Спартою. Із цього зложився великий морський сполучник; Аристид об’їхав всі міста й розподілив між ними союзні внески так справедливо, що все залишилися задоволені. Найбільше дивувалися, що при цьому він не брав хабарів і повернувся з об’їзду таким же бідняком, як був. Коли він умер, то не залишив засобів навіть на похорони; афиняне поховали його за державний рахунок, а дочок його видали заміж із приданим зі скарбниці

Качаний Старший ( 234-149 до н. э.) у молодості брав участь в II Пунічній війні Рима з Карфагеном, у зрілі роки воював в Іспанії й проти азіатського царя Антіоха в Греції, а вмер напередодні III Пунічної війни, до якої сам завзято призивав: кожне мовлення він кінчав словами: «А крім того, потрібно зруйнувати Карфаген». Він був з незнатного роду й тільки власних заслуг дійшов до вищої державної посади - цензорської: у Римі це було рідкістю. Катон цим пишався й у кожному мовленні повторював про свої заслуги; втім, коли його запитали, чому йому ще не спорудили статую, він сказав: «Нехай краще запитують, чому не спорудили, чим чому спорудили». Цензор повинен був стежити за суспільними вдачами: Катон боровся з розкішшю, виганяв з Рима грецьких учителів за те, що їхні уроки підточують суворі вдачі предків, виключив сенатора із сенату за те, що він при людях поцілував дружину. Він говорив: «Не вистояти місту, де за червону рибу платять дорожче, ніж за робочого вола». Він сам подавав приклад своїм суворим способом життя: працював у поле, їв і пив те ж, що його батраки, сам виховував сина, сам написав для нього великими буквами історію Рима, і книгу рад по сільському господарству («як розбагатіти»), і багато чого іншого. Ворогів у нього було багато, у тому числі кращий римський полководець Сципион, переможець карфагенского Ганнибала; він усіх пересилив, а Сципиона обвинуватив у перевищенні влади й неприпустимої любові до грецької вченості, і той вийшов у свій маєток. Як Нестір, він пережив три покоління; уже в старості, відбиваючись від нападок у суді, він сказало: «Важко, коли життя прожите з одними, а виправдуватися доводиться перед іншими».

Зіставлення. У боротьбі із суперниками Катон показав себе краще, ніж Аристид. Аристиду довелося піти у вигнання, а Катон сперечався із суперниками в судах до глибокої старості й завжди виходив переможцем. При цьому Аристиду серйозним суперником був один Фемистокл, людина низького роду, а Катону доводилося пробиватися в політику, коли у влади міцно стояла знати, і все-таки він досяг мети. - У боротьбі із зовнішніми ворогами Аристид бився й при Марафоні, і при Саламине, і при Платеях, але всюди на других ролях, а Катон сам здобував перемоги й в Іспанії й у Греції. Однак вороги, з якими воював Катон, не йшли ні в яке порівняння із застрашливими полчищами Ксеркса. - Аристид умер у бідності, і це недобре: людина повинен прагнути до статку у своєму будинку, тоді буде в статку й держава. Катон же показав себе відмінним хазяїном, і цим він краще. З іншого боку, не зрячи говорять філософи: «Тільки боги не знають потреби; чим менше в людини потреб, тим ближче він до богів». У такому випадку бідність, що відбувається не від марнотратства, а від помірності бажань, як в Аристида, краще, ніж багатство, навіть таке, як у Катона: не чи протиріччя, що Катон учить багатіти, а сам похваляється помірністю? - Аристид був скромний, його хвалили інші, Катон же пишався своїми заслугами й поминав їх у всіх своїх мовленнях; це недобре. Аристид був незаздрий, під час війни він чесно допомагав своєму недоброзичливцеві Фемистоклу. Катон же із суперництва зі Сципионом ледве не перешкодив його перемозі над Ганнибалом в Африці, а потім змусив цю велику людину піти від справ і вийти з Рима; це поготів недобре.

Агесилай і Помпей

Агесилай ( 399-360 до н. э.) був спартанський цар, зразок древньої доблесті часів падіння, що починалося, вдач. Він був малий, хром, швидкий і невибагливий; його кликали послухати співака, що співав, як соловей, він відповів: «Я чув теперішнього солов’я». У походах він жив в усіх на очах, а спав у храмах: «Чого не бачать люди, нехай бачать боги». Солдати любили його так, що уряд зробив йому догана: «Вони люблять тебе більше, ніж батьківщина». Його звів на престол знаменитий полководець Лисандр, оголосивши його суперника незаконним сином колишнього царя; Лисандр сподівався сам правити через спину Агесилая, але той швидко взяв владу у власні руки. Агесилай двічі врятував Спарту. У перший раз він пішов війною на Персію й завоював би її, як потім Олександр, але одержав наказ повернутися, тому що вся Греція повстала проти Спарти. Він повернувся й ударив повсталої в тил; війна затяглася, але Спарта встояла. У другий раз спартанців наголову розбили фиванцы й підступили до самого міста; Агесилай з маленьким загоном зайняв оборону, і фиванцы не наважилися на приступ. За древнім законом воїни, що бігли від супротивника, ганебно втрачали цивільних прав; дотримуючи цей закон, Спарта залишилася б без громадян. Агесилай оголосив: «Нехай сьогодні закон спить, а завтра прокинеться» - і цим вийшов з положення. Для війни потрібні були гроші, Агесилай поїхав заробляти їх за море: там Єгипет повстав проти Персії, і його призвали бути вождем. У Єгипті йому найбільше сподобався твердий очерет: з нього можна було плести ще більш скромні вінки, чим у Спарті. Між повсталими почався розкол, Агесилай примкнув до тих, хто більше платив: «Я воюю не за Єгипет, а за прибуток Спарті». Тут він і вмер; тіло його набальзамували й відвезли на батьківщину

Pages: 1 2 3