Князювання Дмитра Донського належить до самих нещасних і сумних епох історії багатостраждального російського народу, невпинні руйнування й спустошення те від зовнішніх ворогів, то від внутрішніх усобиц, випливали одні за іншими у величезних розмірах. Моськовська земля, не вважаючи дрібних руйнувань, була два рази опустошаема литовцями, а потім зазнала навали Орди Тохтамиша; Рязанська земля - страждала два рази від татар, два рази від моськвичів і була наведена в крайнє руйнування; Тверськую - кілька разів розоряли моськвичі; Смоленська - терпіла й від моськвичів, і від литовців; Новгородська земля - понесла руйнування від тверичей і моськвичів. До цього приєдналися фізичні нещастя (епідемія чуми, посухи 1365, 1371, 1373 р. і голод, пожежі)…

Сам Дмитро не був князем, здатним мудрістю правління полегшити важку долю народу; чи діяв він від себе або по вселянню бояр своїх, - у його діях видний ряд промахів. Випливаючи завданню підкорити Моськві російські землі, воно не тільки не вмів досягати своїх цілей, але навіть упуськав з рук те, що йому доставляли обставини; він не знищив сили й самостійності Твері й Рязані, не вмів і поладити з ними…; Дмитро тільки дратував їх і піддавав даремному руйнуванню ні в чому не винних жителів цих земель; роздратував Орду, але не ськористався її тимчасовим руйнуванням…не почав мір до оборони проти небезпеки (в 1382); і наслідком всієї його діяльності було те, що розорена Русь знову повинна була плазувати й принижуватися перед здихаючою Ордою.

(Н. И. Костомаров)