Відмінність стилю балади «Твардовський» помітив уже редактор журналу М. Каченовський. Коли в «Рибалці» він відзначав «жіночий» спосіб викладу, то тут, на його думку, витримано автором тон «мужньо-гайдамацький».

І все-таки, незважаючи на деякі витрати, деякі поразки, завдяки тому, що ця спроба П. Гулака-Артемовського була свого часу надрукована, вона поклала разом з іншими його творами в цьому напрямі початок українському романтизмові.

Що виступ Гулака в пресі проти Котляревського був не тільки «бунтом» молодого покоління проти старого (між ними різниця в два десятиліття, хоч сам Гулак уже в той час мав 37 років!), а нагальною потребою часу, свідчить аналогічний виступ Є. Гребінки, правда, не прилюдний, а в приватному листі, але в даному разі це суті не міняє, бо тут виявлялись літературні смаки нового покоління українських письменників. У листі до І. Кулжин-ського 1832 р. Є. Гребінка писав про романтичні поезії Левка Боровиковського, що їх автор «облагородив язик малоросійський, представлений на суд публіки п. Котляревським у трактирно-бурлацьких формах

а швидше незалежно від нього, за вимогами часу, у великому листі до І. Срезневського 1834 р, також висловлює аналогічні думки. Сповіщаючи про свій намір видати власні літературні твори, Л. Боровиковський писав: «…у моїх (спробах), неприступна для малоросійських поетів — це серйозність, противна несправедливій думці, що малоросійською мовою, крім жартівливого, смішного, писати не можна»

Це була не лише декларація. Уже 1828 р., через рік після надрукування «Рибалки» та «Твардовського», в тому ж журналі «Вестник Европн» надруковано під криптонімом Л. Б. (Л. Боровиковського) баладу українською мовою «Молодиця», що справді позбавлена бурлескної лексики. Починалася вона типово романтичним пейзажем:

Ватагами ходили хмари; Між ними молодик блукав; Вітри в очеретах бурхали, І Псьол стогнав і клекотав. Шуміли верби… рвалось листя…

Мають рацію ті дослідники, які зіставляють романтичний пейзаж на початку балади Шевченка «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий…») з початком балади «Молодиця»

Наступного року в тому ж журналі опубліковано баладу «Маруся». В основу її покладено баладу «Светла-на» В. Жуковського. Франко, який видав 1902 р. баладу із своєю розвідкою, показав, що твір Боровиковського не є перекладом. Це переспів з наданням баладі українського національного колориту. У згаданому листі до І. Срезневського Л. Боровиковський сповіщав про своє глибоке, наполегливе вивчення українського фольклору і, зокрема, зазначав: «Поезія народних пісень, забобонний побут моїх земляків (…), хитромудрість повір’їв, марно-вірств являє собою багатий скарб для балад, легенд, дум: це джерело незаймане» 242. Саме ці українські звичаї й відображено в баладі.

Ми бачимо, що це були не поодинокі спроби-експери-менти, а вияв певної структури романтичного стилю. Того ж року в тому ж журналі надруковано «Відьму»  (уривок з казки), а також «ПодражанІє Горацію», відмінне за своїм серйозним тоном від бурлескно-травестій-ІІИХ «Гараськових пісень» Гулака, близьке до перекладу. ІЦе через рік (1830) він друкує оригінальну поезію «Гайдамаки», переклади балади Міцкевича «Фарис» та його ж сонета «Акерманські степи», поезії Пушкіна «Два ворони». І все ж таки Гребінка в згаданому листі до І. Кулжинського називає не «Молодицю», і не «Марусю», і не «Відьму», а саме «Козака»: «Боровиковський в «Козаку» неперевершений…». Надруковано цю поезію в харківському збірнику І. Срезневського та І. Росков-шенка «Украинский альманах» (1831), що був першим виявом цілої групи поетів, відомих під умовною назвою «Харківська школа романтиків», зокрема, тут надруковано «Малороссийскую балладу» поета-романтика О. Шпи-гоцького. У підзаголовку поезії «Козак» зазначено: «По-дражание народной песне». Якийсь певний зразок з українського фольклору тут визначити важко, хоч за основним мотивом: «Неси мене, коню, за бистрий Дунай» — поезія найближча до пісні «їхав козак за Дунай». Поезію Бо-ровиковського з українським фольклором споріднюють народнопісенні мотиви розставання, туги. Разом із тим у поезії відчувається ще й інше, головне — наслідування мотиву «світової скорботи». (Свого часу М. Зеров докладно зіставив «Козака» з прощальною піснею «Чайльд Гарольда» Байрона).

Фактично, продовженням «Украинского альманаха» була збірка «Утренняя звезда» (1833), зокрема друга книжка з творів українських письменників. Організатор харківського гуртка І. Срезневський видає шість книжечок «Запорожской старини» з творів переважно українського фольклору.

Сам автор цитованого листа до І. Кулжинського — Є. Гребінка — також виступив новатором у жанрі байки і романтичної ліричної поезії. Наведене нами речення про Котляревського не єдине в цьому листі. Є. Гребінка викладає в ньому цілу літературну програму, яку протиставляє знову ж таки авторові «Енсїди»: «Давно хтось сказав, що малоросійською мовою можна писати тільки комічне. Перед нами був факт: «Енеїда» Котляревського, пародія у смаку фламандської школи, і люди, переконані цим фактом, прийняли помилкову думку за істину. Але варто прочитати «Историю Малороссии», вникнути у характери її героїв, прислухатися до її пісень, щоб переконатися, що народ з таким залізним характером, з такими глибокими почуттями може ‘і не сміятися»

Але традиція Котляревського була така сильна, що, визнаючи теоретично потребу відійти від бурлескного стилю, Є. Гребінка на практиці не відразу зміг це зробити. 1836 року він видав окремим виданням поему Пушкіна «Полтава», зазначивши: «Вольний перевод с малороссий-ского». Це справді дуже віддалене трактування пушкін-ського оригіналу, причому бурлескними стильовими засобами.