Відгуки на «Життя — це сон» Кальдерона

Регламентованість твору драматурга тонко відчув Ґете, зазначивши, що в Кальдерона так багато умовного, що часом «під етикетом театральності важко розпізнати великий поетичний талант». «Життя — це сон» Кальдерона втілює авторську творчу концепцію. Твір присвячено художньому дослідженню долі людини у світі, осмисленому як «несприятливе ціле». Бароковий письменник ставить у центр і вирішує на певному життєвому матеріалі проблему насиченого драматизмом самоствердження особистості у світі. Зразок «високої» драми на державний сюжет включає пафос зображення розумних дій ідеального монарха. Драма містить прихований дидактичний зміст у зображенні життєвих пригод, а також у заключній авторській фразі: «Ніколи не виправить своєї долі той, хто змінює місце й не змінює способи життя й своїх звичок»,— квінтесенція морально-філософських ідей автора, що скористався тут настільки модним у XVII ст. афоризмом, відблиски якого видно й у програмній назві драми Кальдерона. Він далекий у своїй п’єсі від беззастережного втілення офіційного оптимізму. Зосереджуючись на складнощах болісного процесу становлення особистості ідеального владаря, висуваючи категоричний імператив державності як вищої над індивідуальної цінності, Кальдерон не приховує деяких гірких втрат самої особистості, що формується. Драматург відмовляється втілювати споконвічну ідеальність принца, він зображує її як результат внутрішнього перевтілення й боротьби, пред’являє абсолютні моральні вимоги до сильних світу цього.

Створюючи п’єсу про вибір принцом життєво правильної позиції, Кальдерон виступає прямим спадкоємцем ідей Відродження, наприклад, Макіавеллі, який «заради того, щоб не втратити волю, припускає, що, можливо, доля розпоряджається лише половиною всіх наших справ, іншу ж половину вона віддає самим людям». Драматург починає твір «Життя — це сон» з розробки мотиву пророкування долі принца. Життєвий шлях не народженої ще дитини вже визначений: Сехисмундо повинен стати виконавцем грізної вищої волі. Характерно, однак, що в процесі розвитку сюжету містичне поняття долі в Кальдерона найчастіше співіснує з категорією об’єктивної логіки обставин, створених людьми: наприклад, фатальне пророкування здійснилося у своїй лиховісній силі й тому, що цьому сприяла сліпа воля батька-деспота (монолог-обвинувачення принцом батька).

Важливо, що вже з початку драми автор немовби навмисно уникає соціально-політичної конкретизації художньої дійсності і її безпосереднього співвіднесення з іспанською сучасністю. Кальдерон недалекий від умовних ситуацій (ув’язнення батьком сина-дитини, лінія Росаура—Сехисмундо тощо), у яких літературознавці бачать щось неприродне, виняткове. Очевидно, автора цікавлять морально-філософські, етичні проблеми відносин особистості до «волі неба». Як і в Макіавеллі, принцип волі надає можливість визволити активність особистості, об’єктивно обмежити вплив на її релігійне приречення. Але в Кальдерона реалізація тези про волю відрізняється крайнім напруженням і драматизмом в умовах ієрархічної дійсності, яка в розумінні письменників бароко характеризується суперечливими крайнощами — загадковим, але нелюдським небесним приреченням і руйнівним свавіллям людини або безвладною покірністю й смиренністю, які раптом виявляються трагічною оманою (образ короля-батька). Барокова ієрархічна вертикаль, пронизана торжеством абсолютних сутностей (божественності й небуття), позбавляє людину того почесного місця, що відводило їй Відродження. Тому активність особистості в ситуації зумовленості її долі не означає богоборчого обожнювання

Людини, воля виступає синонімом індивіда, що повинен боротися з некерованою стихією вищих сил і пристрастей.

Збережи - » Відгуки на «Життя — це сон» Кальдерона . З'явився готовий твір.

Відгуки на «Життя — це сон» Кальдерона





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.