У наступному романі, «Блакитні очі» (1873), уже є відчуття трагічної іронії життя. Героїня заплутується у своїх відносинах із двома коханими, відштовхує обох і виходить за нелюбимого. Зрозуміло, це нікому не приносить радості. Під кінець жінка гине, життя трьох людей розбита, хоча ніхто в цьому не винуватий: причина всіх нещасть - ні від кого не залежний хід подій, фатальне стікання обставин

Із зіткнення цієї трагічної теми із сільською ідилією й виникає справжній Харди, якого ми довідаємося в п’ятому по рахунку, але першому зрілому його романі «Удалині від збожеволілої юрби» (1874). Тут уперше з’являється умовна географічна назва - Уессекс - край, де розгортається дія всіх наступних романів Харди.

«Удалині від збожеволілої юрби» - багато в чому ще ідилія

Герої, за словами автора, належать «до того суспільства денних чаювань і зелених килимів, де юрбою служать минаючі череди, а діловий гул створюється вітром; де мирна сімейка кроликів або зайців живе за стіною святкової вітальні, де з десяти чоловік кожний ваш сусід, де всі розрахунки пристосовуються тільки до базарних днів». Сам заголовок указує на замкнутість, відособленість описаного в романі патріархального мирка - селища Уезерберн. «На противагу містам Уезербери не мінялося, - говорить Харди. - Те, що для городянина позначалося словом «тоді», для селянина було «тепер»… В Уезербери останні три-чотири двадцятиліття ще ставилися до сьогодення, і хіба тільки сторіччя проводило грань на його зовнішності й говорі. За п’ять десятиліть ні на волосся не змінювався покрій штиблет, малюнок вишивки на робочій блузі. Десять поколінь не вносили ні найменшого виправлення в розміщення слів у фразі. У цих глухих кутах Уессекса вважали всього лише старим часом роки, які діловій людині здавалися б найдавнішими».

Ця спокійна стійкість, інертний опір дії часу зв’язані, на думку Харди, з тим, що жителі Уезербери зайняті самою основною, неминущою справою людським - добувають хліб насущний

Ключ до всьосього стилюю романуу - тонкее міркуванння Харди-Архітектораа про тр стародавні будинки - замку, церкві й клуні: «На противагу т дв характерним пережиткам середньовіччя - і ц була її перевага перед вони - стара клуня персоніфікувала с справу, що не перетерпіло ніяк перекручувань від руки нремени. Коштуючи перед цим старим масивним спорудженням, глядач оком сприймав теперішній спосіб його використання, а розумом вертався до його минулої історії, із задоволенням відчуваючи функціональну безперервність через усе часи й випробовуючи почуття майже подяки й безсумнівної гордості за непорушність ідеї, що зібрала ці камені в будинок. Чотири сторіччя не змогли довести, що воно закладено помилково, або посіяти ненависть до його призначення, або породити збурювання, що знесло б його з особи землі,- і ця обставина повідомляла невибагливий сірий утвір думки колишніх століть якщо не велич, то безтурботність, що втрачають його релігійні й поенние побратими при надто пильному дослідженні їхньої історії».

На тлі цієї існуючої від століття безперервної роботи з підтримки життя розвивається роман між господаркою ферми Батшебой і пастухом Ооком. Глави, що розповідають про взаємини Батшеби з Ооком і двома його суперниками - фермером Белвудом п сержантом Троем, - носять характерні назви: «Мийка овець», «Лихо в загоні», «За відточуванням ножиців», «Більша клуня й стрижка овець», «Після косовиці», «Роїння бджіл». Кожний етап у розвитку почуття Оока пов’язаний з яким-небудь епізодом його роботи як батрака. Усякому закоханому приємно відтворювати ініціали своєї улюбленої, але Оок з обов’язку служби ставить ініціали «тієї, про яку він любив мріяти», на сідницях новонароджених ягнят. Схвильований появою суперника, Оок ненавмисно ранить ножицями вівцю, що стриже. Незлагода Оока й Батшеби припиняється тому, що вівці занедужали й тільки Оок уміє їх вилікувати. Свою відданість улюбленої він доводить, рятуючи її скирти від дощу, у той час як її чоловік Трої спить після веселої гулянки

Коли наприкінці роману Батшеба й Оок з’єднуються, Харди говорить про їхню любов, що виросла зі спільної праці на фермі: «Отут була та щира й міцна прихильність, що виникає. . . коли романтика поступово вплітається в тканину суворої прозаїчної дійсності. Це прекрасне почуття товариства, що звичайно виникає зі спільності прагнень і цілей, на жаль, рідко спостерігається в любові представників різних підлог, тому що чоловік і жінка з’єднуються не в працях своїх, а тільки в задоволеннях. Там, однак, де щасливий збіг обставин дозволяє розвиватися цьому почуттю, там виявляється, що така ускладнена любов - єдина любов, що справді сильна як смерть, - любов, що ніяким водам не загасити, ніяким потокам не залити, у порівнянні з якої пристрасть, що звичайно привласнює собі це ім’я, скороминуща, як дим». Саме ця любов перемагає в романі, у те час як двоє страстей, викликані Батшебой, самі знищують один одного: охоплений ревнощами фермер Бслвуд убиває свого суперника Троя і йде за це втюрьму.

Таким чином, у цьому ранньому романі, незважаючи на трагічний дозвіл деяких колізій, Харди ще знаходить у трудовому сільському побуті щось міцне, не порушене фатальним впливом: долі на справи людини. Тому й характерні його ремінісценції з античної літератури зв’язані в цьому романі не із грецькою трагедією, як буде пізніше, а з епосом або ідилією. Оок точить ножиці - і поза його нагадує «позу Еросу, коли він вигострює свої стріли»; обстрижена вівця виходить зі свого білосніжного руна, як Афродіта з піни

Описуючи сільське свято на честь закінчення стрижки овець, Харди говорить: «Сонце закотилося в охряному тумані, а вони усе ще сиділи й бовтали й веселилися, подібно богам Гомера». Цей роман ще далекий від створень пізнього Харди, і не випадково, надрукований у журналі без підпису, він був прийнятий за новий роман Джордж елиот. Лише одна сюжетна лінія «Удалині від збожеволілої юрби» перед-нещает більше пізнього Харди, з його глибоким проникненням у тяжкі наслідки всякого суспільного зла Це» історія спокушеної сержантом Троем служниці Фанни.

Харди малює приголомшливу сцену: кинута Троем вагітна Фанни, багато місяців уже голодуюча, добирається пішки до будинку піклування; знесилившись, вона долає останні кілометри поповзом і вмирає, народивши мертвої дитини. Мати позашлюбної дитини - жінка, звичайно засуджувана всім святенницьким англійським суспільством, - стає в Харди образом глибоко шляхетн, трагічним, викликає не тільки співчуття, але й повага. І раскаявшийся Трої із благоговінням цілує її мертве чоло, визнаючи її своєю єдиною й справжньою дружиною в присутності «законної» дружини Батшеби. Це - перший начерк теми, що стане головної в кращому романі Харди «Тесс із роду д’ербервиллей».