Весняні величальні пісні майже не збереглися до нашого часу. Найдовше вони побутували на Яворівщині, де ці твори називаються риндзівками чи рогульками. Як і величальні колядки, ці твори виконувались для сім´ї та окремих її членів (частіше дівчат та жінок). Родині бажалось: «Щастейко на двір, на худобойку, Здоров´є в той дім на челядоньку». Дівчині на відданні співали риндзівки, у яких вона поставала в образі родючого дерева:

Ой ти яблонько гилякувата, 

Червонобоке, бардзо солодке.

Рефрен: Рано нам, рано-ранесенько. 

Ой ти, дівонько, молоденькая,

Чого ти стоїш у темному лісі? 

Чого ти сидиш довго в батенька?

Стою я стою, вітьор годую, 

Сиджу я, сиджу, судженого жду:

Поронька прийде, то я зацвіту; 

Суджений прийде, за нього пойду…

Яблічко зроджу — червонобоке,

Вже В. Гнатюк звернув особливу увагу на те, що величальні пісні мають багато спільного у темах, мотивах, художньо-образній структурі з відповідними колядками. Таким, зокрема, є зображення дівчини в образі княгині, що ходить із ключами і будить бояр будувати нову світлицю, де б вона була у безпеці. Пісня завершується величанням дівчини:

Дівоцька краса, дівоцька краса, душеньки, — Коса до пояса, коса до пояса. На голови вінок, на голови вінок, душеньки, — Зельоний барвінок, зельоний барвінок…

Тут теж з´являється образ світового дерева:

Золота верба, 

Ой то не верба — Иванова жона,

А на тій вербі золота кора,

Ой то не кора — то ненька стара,

А на тій вербі рожеві квіти.

 Ой то ж то не квіти — то Йванові діти.

У величальних творах весняної обрядовості, подібно до колядок, частий мотив подарунків, як, наприклад, у пісні «Колесом, колесом сонечко вгору йде». У ній сонце звертається до людей, обіцяючи свої дари:

Увійди, ввійди, ти, менший братику,

Дарую тобі пучок стрілочок,

Пучок стрілочок — молодецтво твоє…

Увійди, ввійди, ти, меншая сестрице,

Дарую тобі пучок стьожечок,

Ще й рутяний віночок — дівування…

Колядкові мотиви молодецтва, відваги звучать у рогульках для хлопця. Це — твори типу «Королівський лісний», де парубкові даються різні дари, викупи, які він «бере, але не дякує», а «дівочку бере й красно дякує». До щедрівок ці твори наближені мотивом оранки звірами або птахами: «Орел поле виорав, виорав І ячменю насіяв…». Характерною кінцівкою таких творів є прохання дати «плату» за величання:

Тобі красная піснь, 

А нам писаночок кобілка.

А нам писаночок тридцять

Не лінуйся встати, нам писанок дати:

І шість. 

В сінях на кілочку, в кобелі на ріжочку.

Тобі риндзівка,

На відміну від колядок та щедрівок, у веснянках-гаївках спостерігається більше розмаїття ритмічних форм, з яких Ф. Колесса вирізняє найпоширеніші: 2(4+3); 2(4+3+3); 2(4+4); 2(6+3+3); 2(4+4+3).

Під впливом християнства до багатьох величальних пісень долучився рефрен типу «Же Христос, же воскрес, Же воістину, же воскрес!» О. Потебня на основі ретельного вивчення обрядової творчості зробив висновок, що величальні пісні із весняного циклу повністю перейшли в ранг колядок, тому майже не збереглися у весняних святкуваннях.

Збережи - » Весняні величальні пісні . З'явився готовий твір.