Весілля - це надзвичайно добре скомпонована й осмислена драматична гра, де реальне органічно перепліталося із традиційно-умовним. Основними героями весільної драми були молодий і молода, їхні батьки, а навколо них поєднувалися інші діючі особи. Кожний з учасників драматичної гри повинен був чітко виконувати свою роль. «Режисером» весільної драми виступав сват, що повинен був бути людиною кмітливим і дотепним. Весільна драма була явищем публічним, захоплюючим і збирала багато глядачів

Основне завдання весільної драми - показати, що нова сім’я формується в урочистій і радісній обстановці. На весіллі панувала святкова атмосфера з гиперболизированним проявом почуттів. Словесний супровід весілля надзвичайно багато тематично й різноманітно по жанрах. Тут звучали пісні, театралізовані сценки, змова, прислів’я й приказки й т.п. Весільна драма містила п’ять більших дій: сватання, заручини (смотрини), підготовку до весілля, весілля, «прицепини» («пропой»). Кожний із цих актів складався з декількох самостійних епізодів. Процес весілля тривав довго, іноді проходили місяці від початку до закінчення. Починалося весільне свято на Україні, як і в інших слов’янських народів, сватанням. Воно складалося із двох частин. Перш ніж засилати до дівчини старост, родичі молодого намагалися домовитися про шлюб (обміняти хліб). На цю розмову посилали кого-небудь із родичів молодого, іноді йшла його мати із сестрою. Тут же домовлялися про саме сватання. Остаточно домовлялися про весілля через послів молодого - сватів. Коли ж батьки молодої давали згоду на одруження, те молода виносила рушники, якими старости перев’язували один одного через плече, і затикали нареченому за пояс хустка

Батько й мати благословляли молодих. Після цієї церемонії старост пригощали. На сватання пісень не співали. Заручини свідчили про початок весільного обряду. Це було перше офіційне побачення молодого й молодий. Заручини відбувалися в молодої, куди приїжджали батьки й родичі молодого. Сходилися подруги нареченої, її сім’я, сусіди. У весільній обрядовості заручини, по народному звичаї, були цивільним актом, що затверджував шлюб молодих людей. Під час ритуалу дружки співають пісні, у яких розповідають про сум молодої, викликаною майбутньою розлукою із сім’єю, пригніченість батьків

Після цього наступав період підготовки до весілля. Дню весілля передувало випікання короваю - весільного хліба - символу добробуту. Процес випікання короваю поетизувався. Важливими компонентами весільної обрядовості було в’язання вінків з барвінку - символ вічної любові й шлюбу. Звивання гильца - відгомін тотемних вірувань. Звивання гильца завжди відбувалося врочисто, його прикрашали пучками калини, житніми колосками, паперовими квітами, барвінком і т.д.

Церемонія прикраси гильца закінчувалася частуванням гостей, піснями й танцями. Наречена й наречений прощалися на цьому вечорі з молоддю села. День весілля був наповнений обрядовістю, символічними діями, численними піснями, танцями. Всі дії мали врочистий характер, кожний етап весілля здобував певний психологічний відтінок. Визначали цей стан насамперед пісні, які виконувалися хором дружок або светилок. Весілля - це оригінальна синкретична музична драма, що мала чітко певну тему - одруження, а також режисерів, що діють осіб, героїв. Учасники цієї драми, по вираженню Ф. Колесси, «…грають подію власного життя». Кожний з учасників весільної драми знав свої обов’язки, правила поведінки, повинен був знати словесний супровід. Як бачимо, весільна драма - високопоэтичная й гуманна, є проявом багатовікових і поетичних традицій. У неї органічно ввійшло й затвердився поетичний початок пор язичества й більше пізнього часу, що дало поезію великої образної сили, що визначила тривалу її життя