Вертаючись до Пушкіна

Уявимо собі таку картину. Голодних людей запрошують у банкетний зал. Столи заставлені стравами – від простих, здоровий і ситних до витончений, вишуканий, пестливий погляд. У далекому кінці залу – стіл, на якому недбалий твір з оллсоч © 2005 звалені напівоброблені продукти, недоїдки, гнилизна, сухі кірки. І от юрба кидається повз смачну й корисну їжу – до помий і жадібно на них накидається. Неапетитно й неможливо? Але адже так поводимося ми, що одержали в подарунок обов’язкову грамотність, допущені до бенкету літератури

Ми несемося мимо, жадібно спрямовуючись до недоїдків словесності – бульварному роману й дешевому бойовикові. І не нудить! Кілька років вивчаємо ми Пушкіна. Запам’ятовуємо на вскг життя: Пушкін – геній. Як люди, що причиняються віруючими, кланяємося іконі й поспішаємо далі.

И не думаємо, що своїми руками ампутуємо в себе шматок душі, свідомості, тому що незаповнена душа відмирає. Пушкіна дійсно “наше всі”. Коли починаєш не “проходити”, а читати Пушкіна, випробовуєш легкий жах: чому він знав всі, думав про всім? Довідаєшся про неймовірний учинок людини, що залишив благополучне життя заради декількох мінут граничної напруги щиросердечних і фізичних сил, заради смертельної небезпеки. Це Вальсингам! “Є захват у бої й безодні похмурої на краю…

Всі, усе, що загибеллю загрожує, для серця смертного таїть нез’ясовані наслажденья – бессмертья, може бути, зарік!” Дивуєшся: інтелектуал, розумник, тонка, страждаюча людина жениться на простушке зі словниковим запасом слів эдак у двісті… Чому? А чому трагічний Алеко прийшов до циганів і полюбив Земфіру?

“Веселощів дитячого повна, як часто милим лепетанням иль упоительным лобзаньем його замисленість вона в мінуту розігнати вміла…” Тобто рятувала від себе, від внутрішніх роздирань, нерозв’язаних завдань і питань без відповіді Читаєш прекрасні рядки Пастернаку про осінь: Як на виставці картин - Зали, зали, зали, зали В’язів, ясенів, осик У позолоті небувалої… – і наступає дратівна пересиченість. Надлишок слів, порівнянь…

Тоді, як ковток чистої води, рятує Пушкін. Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода. Люблю я пишне природи увяданье В багрець і золото одягнені ліси. Яка точність і простота, яка “економія” віршованого простору! Вишуканість і відсутність накопичення слів. “Сумовита” – дрібний дощ, “очей очарованье” – що може бути більше колдовским, чим ця магія м’якого, повторюваного “год”… І, підсилюючи захват, – “прощальна врода”, “пишне увяданье”! Пильність погляду Пушкіна неймовірна, таке вміння бачити пейзаж і миттєво відбирати ті деталі, які точніше всього передадуть його цілісність, доступно тільки витонченим геніям японської поезії

Прозорий ліс один чорніє, И ялина крізь іній зеленіє, И річка під льодом блищить. Листяний ліс прозорий, але галузі чорніють. А поруч – зелень, і блискотіння, і сонце. Після пушкінської прози, якщо читати її вдумливо й уважно, більшість письменників здаються неохайн-багатослівними. Згадаємо “Подорож в Арзрум” – це теперішній зразок изысканнейшей росіянці прози, рівний якому дуже важко відшукати

Згадаємо “Повісті Белкина”, що відкрили цілую літературну епоху. Взагалі все написане Пушкіним виглядає не тільки ємним, змістовним, але й незвичайно витонченим. Спробуйте поміняти місцями кілька слів на кожній зі сторінок “Пікової дами” – і ви зрозумієте, що в пушкінській прозі слова розташовані в єдино правильному й гармонічному порядку

Говорять, що Пушкін застарів. Це помилка. Читайте Пушкіна й знайдете близьке й зрозуміле вам. Адже цей автор різноманітний. У нього є “Історія пугачевского бунту”, і “Записки про народну освіту”, і листа до дружини, і жахливо-провісне: “Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”. Я увесь час вертаюся Кпушкину.

И, думаю, на моє століття їжі для душі й розуму вистачить сизбытком.

Збережи - » Вертаючись до Пушкіна . З'явився готовий твір.

Вертаючись до Пушкіна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.