Великий шолом

Четверо гравців грають в «гвинт» три рази в тиждень: Євпраксія Василівна із братом Прокопієм Васильовичем проти Масленникова і Якова Івановича. Яків Іванович і Масленников зовсім не підходять один одному як партнери: сухонький дідок Яків Іванович надзвичайно обережний і педантичний, ніколи не ризикує на відміну від гарячого й захопливого Масленникова. Вечора за грою проходять надзвичайно одноманітно, гравці повністю поглинені картами, сама жвава розмова, що заходить між ними, – обмін зауваженнями про гарну погоду

«Карти вже давно втратили в їхніх очах значення бездушної матерії, і кожна масть, а в масті кожна карта окремо, була строго індивідуальна й жила своїм відособленим життям». Втім, один раз мірний плин життя гравців порушується: Масленников зникає на два тижні. Після повернення він повідомляє, що його син арештований і відправлений у Петербург. Інші дивуються, тому що раніше нікого не цікавило, є чи в Масленникова діти

У четвер, 26 листопада, гра складається незвичайно: Масленникову надзвичайно везе. І зрештою він повідомляє «великий шолом», зіграти який він жагуче мріяв довгий час. Простягнувши руку за прикупкою, Масленников зненацька падає на підлогу й умирає від паралічу серця. Інші троє вражені случившимся, вони навіть не знають, куди повідомити про смерть свого приятеля. Яків Іванович розгублено запитує, де ж тепер шукати четвертого партнера для гри. Господарка будинку, зайнята своїми думками, зненацька цікавиться, де проживає сам Яків Іванович

Масленников Микола Дмитрович – один із чотирьох учасників карткової гри й, відповідно, один із чотирьох героїв оповідання “Великий шолом”, присвяченого вічному питанню “життя й смерті”. Масленников єдиний герой, наділений не тільки ім’ям, по батькові, але й прізвищем. “Вони грали у гвинт три рази в педелеві: по вівторках, четвергам і суботам” – так починається оповідання. Збиралися в “самої молодої із гравців”, сорокатрехлетней Євпраксії Василівни, що колись давно любила студента, але “ніхто не знав, та й вона, здається, забула, чому їй не довелося вийти заміж”. У парі з нею грав її брат Прокопій Васильович, що “втратив дружину на другий рік після весілля й цілих два місяці після того провів у лікарні для душевнохворих”. Партнером Масленникова (самого старшого) був Яків Іванович, у якому можна побачити подібність із чеховським “людиною у футлярі” – “маленький, сухонький дідок, зиму й літо ходило в наваченном сюртуку й штанях, мовчазний і строгий”. Незадоволений розподілом пар (”лід і полум’я”, говорячи словами Пушкіна), Масленников журиться, “що йому доведеться кинути мрію про великий безкозирний шолом”. “Так грали вони літо й зиму, весну й осінь. Старезний мир покірно ніс важке ярмо нескінченного існування й те червонів від крові, то обливався слізьми, оголошуючи свій шлях у просторі стогонами хворих, голодних і скривджених”. Лише Масленников приносив у старанно відгороджений малий мир “відгомони цього тривожного й далекого життя”. Це здавалося іншим дивним, його почитали “легковажною й непоправною людиною”. Якийсь час він говорив навіть про справу Дрейфуса, але “йому відповідали мовчанням”. “Карти вже давно втратили в їхніх очах значення бездушної матерії. Карти комбінувалися нескінченно різноманітно, і розмаїтість це не піддавалося пі аналізу, ні правилам, але було в той же час закономірно”. Саме для Масленникова “великий шолом у бескозирях став найдужчим бажанням і навіть мрією”. Лише іноді хід карткової гри порушувався подіями ззовні: Масленников зник на дві-три тижні, повернувшись, що постарів і посерели, він повідомив, що його син арештований і відправлений у Петербург. Не з’явився він і в одну із субот, і все з подивом довідалися, що він давно страждає “грудною жабою”. Але, як не вкривалися гравці у гвинт від зовнішнього миру, він просто й грубо ввірвався до них сам. У фатальний четвер, 26 листопада, Масленникову посміхнулася удача. Однак, тільки-но встигши вимовити заповітне “Великий шолом у бескозирях!”, щасливчик раптово вмер від “паралічу серця”. Коли Яків Іванович заглянув у карти покійного, то побачив: у Масленникова “на руках був вірний великий шолом”. І тоді Яків Іванович, що усвідомив, що померлий ніколи не довідається про це, злякався й зрозумів, “що таке смерть”. Однак миттєве потрясіння незабаром проходить, і герої замислюються не про смерть, а про життя: де взяти четвертого гравця? Так Андрєєв переосмислив в іронічному ключі знамените питання головного героя з повісті Л.Н.Толстого “Смерть Івана Ілліча”: “Невже я вмру?” Толстой поставив Андрєєву за його оповідання “4″.

Збережи - » Великий шолом . З'явився готовий твір.

Великий шолом





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.