У рік 6611 (1103). Вклав Бог у серце князям росіянином, Святополку й Володимирові, і зібралися на раду в Долобське. І сіл Святополк із дружиною своею, а Володимир зі своею в одному наметі. І стала радитися дружина Святополкова й говорити, що «не годиться нині, навесні, іти, погубимо смердів і ріллю їх». І ськазав Володимир: «Дивно мені, дружина, що коней жалуєте, якими орють; а чому не подумаєте про те, що от почне орати смерд і, приїхавши, половчанин застрелить його стрелою, а кінь його забере, а в село його приїхавши, візьме дружину його, і дітей його, і все його майно?» І нічого не змогла відповісти дружина Святополкова. І ськазав Святополк: «От я готовий уже». І встав Святополк, і ськазав йому Володимир: «Це ти, брат, велике добро створиш землі Росіянці».

І послали до Олега й Давида (Святославичам), говорячи: «Пойдемте на половців, так будемо або живі, або мертві». І послухав Давид, а Олег не захотів, ськазавши причину: «Нездоровий».

Владимир же, попрощавшись із братом своїм, пішов у Переяславль, а Святополк за ним, И Давид Святославич, і Давид Всеславич, і Мстислав, Ігорів онук, В’ячеслав Ярополчич, Ярополк Володимирович. І пішли на конях і човнах, і прийшли нижче порогів, і стали в порогах в острова Хортиці. І сіли на коней, а піхотинці, вийшовши із човнів, ішли полем чотири дні й прийшли на Сутень.

Половці ж, почувши, що йде русь, зібралися без ліку багато й стали радитися. І ськазав Урусоба: «Попросимо миру в русі, тому що міцно вони будуть битися з нами, тому що багато зла створили ми російській землі». І ськазали Урусобе молоді: «Ти боїшся русі, але ми не боїмося. Перебивши цих, підемо в землю їх і заволодіємо містами їх, і хто позбавить їх від нас?»

…І пішли полки як ліс, кінця їм не було видно, і русь пішла проти них. І великий Бог вклав жах великий у половців, і страх напав на них і трепет від імені російських воїнів, і заціпнули самі, і в коней їх не було швидкості в ногах. Наші ж з веселощами на конях і піші пішли за ними. Половці ж, побачивши, як кинулися на них росіяни, не дійшовши, побігли перед російськими полками. Наші ж погналися, рубаючи їх. У день 4-го квітня зробив Бог велике спасенье, а на ворогів наших дав нам перемогу велику. І вбили отут у бої двадцять князів: Урусобу, Кчия, Арсланапу, Китанопу, Кумана, Асупа, Куртка, Ченегрепую Сурьбаря й інших князів їх, а Белдюзя захопили.

Після того селі брати радитися, перемігши ворогів своїх, і привели Белдюзя до Святополка, і став Белдюзь пропонувати за себе золото, і срібло, і коней, і худоба. Святополк же послав його до Володимира. І коли він прийшов, почав запитувати його Володимира: «Знай, це клятва захопила вас! Тому що ськільки разів, давши кляятву, ви все-таки воювали Російську землю? Чому не вчив ти синів своїх і рід свій не порушувати клятви, але проливати кров християнську? Так буде кров твоя на голові твоєї!» І повелів убити його, і так розрубили його на частині

…взяли тоді худоба, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з видобутком і із челяддю, і захопили печенігів і торков з вежами. І повернулися на Русь із полоном великим, і зі славою, і з победою великою.

(Повість минулих літ. Текст розбитий нами на абзаци.)

Великий похід у Половецький степ

ПВЛ. С. 269, 271.