Ранній період творчості поета відзначався оптимістичним, бадьорим настроєм, але згодом голос В. Стуса змужнів, став суворіше, і критичнее. Саме цим він став виділятися серед своїх однодумців. У його поэзиях органічно злилися інтелект, увага до вічних вселюдських проблем з, справді, національним світоглядом, що досягало глибин народної моралі й людяності. Завдяки цьому ліричні добутки художника виходили за межі експериментального бунтарства, дилетантський непоінформованості, що було нерідко характерно для багатьох його ровесників

На початку шістдесятих років поет часто друкується в журналах «Вітчизна», «Дніпро». У ряді віршів він міркує над сутністю людського життя, над пошуками шляхів боротьби за правду («Молодий Ґете», «Утекти б від себе ладь мир позаочі», «Не можу я без посмішки Івана»). Його хвилюють вічні проблеми добра й зла, місце кожної людини й своє власне в суспільстві, що живе за несправедливими законами, питання «як бути?» при таких обставинах йому самому. Це питання полягає не тільки в тім, що кожному з них належить видатне місце в історії української культури й національно-визвольної боротьби, а й подібністю їхніх життєвих доль. Це обумовлено Шевченковим духом у творчості Стуса. Творчість поета не можна уявити поза Шевченковой стихії, це «голос духу», основа, на якій стояв молодий художник. Немає двох інших українських поетів, які б по силі патріотизму, любові до України, за відданістю ідеалам добра, справедливості й за незламністю духу були такими близькими. Навіть життєві дороги їх подібні: обом судилося прожити по 47 років, по несправедливому вироку, довгі роки неволі. Разом з тим немає поета, який би за творчою манерою, за образотворчими прийомами стояв далі від Т. Шевченко, чим В. Стус.

Інтимна лірика поета сильна, самобутня. У ній дуже яскраво розкрилася його

творча індивідуальність. Залучає вона й зворушливою ніжністю почуттів до коханої дружини, матері сина, всіх рідних і близьких. Інтимна лірика В. Стуса здебільшого була написана у в’язниці, і спогаду про рідний серцю людях відтворені через призму похмурої неволі. Але навіть там, у пеклі страждань, смертей, знущань, зберіг він тепло й ніжність своїх почуттів, які майстерно втілив у поэзиях «У порожній кімнаті», «На Колимі запахло чебрецем».

Поет прийшов у літературу наприкінці 50-х на початку 60-х років, коли викриття культу Сталіна обумовило величезні зміни в житті країни, зокрема й у мистецтві й літературі. Зміни ці відбувалися у двох основних напрямках: зростала увага до життя, внутрішньому миру людини - не як бездумного й бездушного «гвинтика», а як особистості; освоєння змін, що приніс у життя науково-технічний прогрес, розвиток космонавтики, атомної фізики, генетики й т.п. Це визначило й тематику творчості багатьох поетів, зокрема й В. Стуса. У нього майже немає сюжетних добутків, тому що «Україна є віссю, навколо якої обертається вся поезія Василя Стуса». Україна виступає в його віршах не як об’єкт, вона існує в ньому самому як психологічна даність. Цим пояснюється прихильність поета до такого жанру лірики, як вірш-медитація, філософський роздум

Закінчивши історико-філологічний факультет Донецького педінституту, молодий учитель їде на Кіровоградщину в Таужнянскую семилітку як учитель. В. Стус залишив про себе теплі спогади в колишніх учнів і колег, хоча й працював там небагато. Після служби в армії (1959 - 1961) учителює в Горлівці (1961 - 1963), працює літредактором газети «Соціалістичний Донбас». В 1961 році В. Стус стає аспірантом Інституту літератури ім. Т. Шевченко АН УРСР, працює над дисертацією на тему «Джерело емоційності художнього твору», чимало друкується