Вам шкода Печорина? (по романі М. Ю. Лермонтова) | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Вам шкода Печорина? (по романі М. Ю. Лермонтова)

“…Навіщо я жив? для якої мети я народився ?. .А, вірно, вона існувала, і, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі мий сили неосяжні…” М. Ю.Лермонтов Жити й згоряти в усіх у звичаї, Але життя тоді лише обезсмертиш, Коли їй до світла й величі Своею жертвою шлях прочертиш… прочитав я в одного поета (Б. Пастернак. “Смерть сапера”). Так міркували декабристи. Але наступне за ними покоління дивилося на мир інакше.

Багаті ми, тільки-но з колиски, Помилками батьків і пізнім їхнім розумом, И життя вуж нас млоїть, Як рівний шлях без мети, Як бенкет на святі чужому. Так висловлювався Лермонтов про своїх ровесників в “Думі”. І якби була необхідність підібрати епіграфи до глав “Героя нашого часу”, всі їх можна було б знайти в цьому вірші. Последекабристская епоха - тьмяний період у нашій історії. Панували муштра й казарми, живаючи думка переслідувалася, країна немов заціпнула

У ці роки з’явилися люди й характери, які письменник узагальнив в образі Печорина, пояснивши, що “герой нашого часу” - портрет, складений з пороків покоління 30-х років XIX століття в повному їхньому розвитку. Так, Григорій Олександрович Печорин, на жаль, відбивав думи й настрої багатьох блискуче утворених і обдарованих дворян. Він міг зробити багато чого, але не зробив нічого гідного. Кращі сили й почуття витрачені впустую, на досягнення цілей, не занадто потрібних йому й страждання, що приносить іншим

Повний неосяжних сил, він шукає їм застосування: викрадає Бэлу, наприклад. Для цього збиває зі шляхи хлопчиська Азамата, що після цього, швидше за все, “пристав до якої-небудь зграї абреків, та й склав буйну голову”. Позбавляє улюбленого коня Казбича. А бідна Бэла? Адже й вона вмирає

Печорин страждає. Він і сам не радий своїй натурі й могутній енергії. Але от зустрічається князівна Мері, і колишні жалі залишені: він закохує в себе дівчину, принеся їй розчарування

А попутно заводить смертельну сварку із Грушницким, якого колись уважав приятелем. Печорин, спокушений розгадкою таємниці, мимохідь руйнує життя “чесних контрабандистів”. І тільки в “Фаталісті”, здається, робить одна корисна справа: роззброює п’яного козака з ризиком для життя. Але немов якась доля переслідує його. Адже й тут історія кінчається трагічною смертю Вулича, передвіщеної Григорієм Олександровичем. Здається, між рядків читаємо ми: “Справа потрібно йому велике, корисне всім, щоб життя знайшло для нього зміст!

” Але в епоху “застою”, яким і був час правління Миколи I, більших, теперішніх справ завжди не так вуж багато… Перераховано найцікавіші епізоди відомої нам життя Печорина. Устав від її, він їде вмирати Вперсию.

Про найстрашнішому для кожної людини фатальному рубежі він говорить просто й буденно: “Що ж? умерти, так умерти! втрата для всі твори на a l l soch © 2005 миру невелика; та й мені самому порядно вуж нудно”. Чому ж молодий, здоровий, богатый аристократ, щасливий у друзях і любові, що має всі можливості для служби й творчості, не знаходить собі місця в житті? Адже навіть любить він від нудьги, марне сподіваючись, що нове захоплення буде довгим

И ненавидимо ми, і любимо ми випадково, Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові, И царює в душі якийсь холод таємний, Коли вогонь кипить у крові. У нього немає мети в житті, тому він метається, не знаючи, чим себе зайняти. Міркуючи на наш погляд, він міг вибрати кожну з доріг: жити у своїх маєтках, збагачуючи Вітчизну й піклуючись про селян; у міру сил приносити користь на державній службі; зайнятися наукою, мистецтвом або суспільною діяльністю, будячи кращі почуття в людях і засуджуючи несправедливість. Нарешті, жити сім’єю й виховувати дітей. Але він не вибирає ні одну

Звичайно, багато в чому винуватий сам Печорин. У будь-яку епоху можна знайти собі благу справу. Але винувата й епоха. Боляче за країну, у якій світлі розуми й сильні характери дріб’язково проводять своє життя. Це говорить про кризу будуючи

Образи зайвих людей, почавшись Онєгіним, присутні в кращих добутках першої половини XIX століття. У наше зовсім недавній час теж існувало багато “зайвих” людей. Недарма так багато в суспільстві занепалих інтелігентів

Їм нікуди було прикласти сили. З оповідань батька я знаю, що два його товариші по університеті, поет і вчений, марне намагалися послужити країні. Застиглому суспільству не потрібні талановиті люди

Я не буду писати, що не в те століття живу, Наш час зовсім непогане, Але більші розуми нині нам ні до чого; Раптом вони зазіхнуть на “святе”,   - так писав товариш батька, він спився. В іншого негаразди сім’ї… Звичайно, наші батьки й дворяни були матеріально в дуже різних умовах. Але лихо в них одна: неможливість знайти й здійснити свою мету вжизни.

Я вірю, що час “зайвих” людей пройшло, що наше покоління не зможе скаржитися на відсутність сенсу життя. І, сподіваюся, що про моїх ровесників не можна буде сказати: Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці

Збережи - » Вам шкода Печорина? (по романі М. Ю. Лермонтова) . З'явився готовий твір.

Вам шкода Печорина? (по романі М. Ю. Лермонтова)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.