Вальсингам – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Бенкет під час чуми”

Колізія образа В.: людина, роздавлена страхом смерті, одержимий жахом перед «безоднею похмурої», на краю якої він виявився, зважується на бунт. У гордому самозахваті він славить «царство Чуми», знаходячи в її згубній дії джерело «нез’ясованих насолод», але в якийсь момент усвідомлює всю міру власного блюзнірства. Після розмови зі Священиком В. розуміє, що заколот проти чуми, його самого й всіх бенкетуючих, що зажадали в хмільному вигарі утопити весело розуми, не просте святотатство, але капітуляція. Не здатні духовно протистояти грізній силі, що несе смерть, В. і його співтрапезники по суті укладають угоду із чумою, продають їй свої душі, щоб зберегти тіло. Прозріння наступає, коли Священик нагадує В. про померлу матір, над могилою якої він ридав і «із криком бився», що тепер, видимо, «плаче гірко в самих небесах, дивлячись на бенкетуючого сина», чуючи його голос, «співаючі скажені пісні, між благання святого й тяжкого зітхань». В. розуміє, що він уже не той, якої був колись, – «чистим, гордим, вільним», що небеса для нього зачинили свої врата і їх «занепалий дух не досягне». На цьому моменті прозріння й істини Пушкін обриває дія. Остання ремарка трагедії: «Бенкет триває. Голова залишається занурений у глибоку замисленість».

У фільмі М. Швейцера «Маленькі трагедії» (1979) герой «Бенкету…» так нічого й не усвідомив. Останнім його словом став гімн чумі, пересунений у розв’язку трагедії: заключним акордом зробилася фраза про наслажденье, що доставляється тим, «що загибеллю загрожує», а загальним підсумком – чисто епікурейський вибір героя, вся мудрість якого укладена в прислів’ї: помирати – так з музикою. Скажений бенкет під час чуми, «заварений» Пушкіним у випробування героєві, перетворився у своєрідну подобу давньоримських ludi funebres, що супроводжували похоронний ритуал. Таке «язичеське», «античне» прочитання трагедії йде від росіян «еллінів» початку XX століття (Вяч. И.Іванов), дионисий-ские захвати яких були те саме що «упоениям» В. і не залишали місця «замисленості» останнього.

Тематика пушкінського «Бенкету…» перегукується з віршем «Герой», датованим 29 вересня 1830 р. (дата завершення трагедії – 6 листопада того ж року). В образі «героя» Пушкін вивів Наполеона, що під час єгипетського походу відвідав госпіталь у Яффі, де перебували його солдати, заражені чумою. В очах Пушкіна Наполеон був лик не в бої й не на троні: він став «небу іншому», коли, ризикуючи життям, потискував руки вмираючої, щоб підтримати їх. Наполеон грає зі смертю, як і В., але не заради себе, а в ім’я інших. В. бажає утопити власний страх, Наполеон намагається звільнити від страху «перед похмурою недугою» своїх воїнів, «таврованих мощною чумою». У подібних ситуаціях обоє персонажа надходять відважно, героїчно, але Героєм є Наполеон, що випливає кличу серця: «Залиш героєві серце; що ж // Він буде без нього? Тиран!» «Бенкет під час чуми» уперше був поставлений в Олександрійському театрі (1899, у ролі В. – В. Н.Давидов). На сюжет трагедії написана опера Ц. Кюи (1901).

Збережи - » Вальсингам – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Бенкет під час чуми” . З'явився готовий твір.

Вальсингам – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Бенкет під час чуми”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.