В. С. Висоцький – поет і бард

Я до блювоти, хлопці, за вас клопочу! Може, хтось колись поставить свічу Мені за голий мій нерв, на якому кричу, За веселий манер, на якому жартую. В. Висоцький Володимир Семенович Висоцький… Це ім’я сьогодні знайомо кожному росіянинові людина}. Він увійшов у наше життя в «магнітофонну епоху».

Його голос із хрипотцой, нехитрий гітарний перебір чулися всюди. Пес-Ні Висоцького, дохідливі, прості, близькі й зрозумілий-ны всім. Фронтовики затверджували, що про війну так мо-жет написати тільки людина, що пройшла її дорогами. «Він – наш!» – так про Висоцького могли сказати всі, про кого він писався

Коли на екрани країни вийшов художній фільм «Вертикаль», усі побачили парубка не-великого росту, кремезної, співаючої своєї пісні в супроводі звичайної гітари. Хто захоче в лиху залишатися один, Хто захоче піти, кличу серця не внемля?! Але опікуємося ми зі скорених вершин, – Що ж робити – і боги спускалися на землю. Так залишіть непотрібні суперечки – Я собі вже все довів: Краще гір можуть бути тільки гори, На яких ніхто не бував

Скільки слів і надій, скільки пісень і тим Гори будять у нас – і кличуть нас залишитися! – Але спускаємося ми – хто на рік, хто зовсім, – Тому що завжди ми повинні вертатися. Владимир Висоцький розповів нам майже про усім, чим жив народ

И о війні, що побачив не тільки очами хлопчика, але й з погляду навченого бой-ца Великої Вітчизняної, і про космонавтів, спортсме-нах, альпіністах, шоферах, моряках, поетах – про усіх. Це вводило в оману многоих слухачів, зчитавши-ших, що Висоцький сам пройшов всі, про що він пише. Поетові доводилося пояснюватися

«Я просто пишу від першої особи, завжди говорю «я»… У всіх цих речах є більша частка авторського домислу, фантазії – а інакше не було б ніякої цінності: бачив своїми гла-замі, взяв та й заримував». В. Висоцький був прекрасним фейлетоністом, сати-риком. Гостроті й злободенності його пісень-жартів мо-жет позаздрити досвідчений журналіст. Він проникав у суть тої або іншої професії, середовища, воно жадібно впиты-вал усе, що могло знадобитися йому в нього поетичної лабораторії

Здається, що якби він не був чудовим ак-тером, те така багатогранність тим виявилася б йому не під силу Треба вміти перевтілюватися не тільки зовні, по й духовно, щоб відчути себе бійцем штрафного батальйону, скелелазом, підводником, біль-ным психушки, боксером… Лягти б на дно, як підводний човен. Щоб не могли запеленгувати. Часто скорбота, невміння бути таким, як всі, заставши-ляли поета сумувати, замикатися в собі. Його ставшая класичної «Полювання на вовків» – краще вираження цих протиріч

Він дійсно вважав себе тра-вимым, як багато ранимих творчих людей, опері-дившие свій час. Але Висоцький був упевнений, що выр-вется із загону: Тільки я з окруженья вийшов За прапорці, спрага життя сильней… Висоцький виріс із Окуджавы, але відмінний від нього, як Маяковський від Єсеніна, як Бетховен від Моцарта.

Не зрячи перший збірник його віршів-пісень був названий «Нерв». Слабкий музикант, він співав на нервах, на межі почуттів, але й був він оголеним нервом нашої епохи, її совістю. Я не люблю, коли безневинних б’ють, Я не люблю, коли мені лізуть у душу, Тим більше, коли в неї плюють. Його життя виявилося короткої, але, немов спалахнувши-ший в атмосфері метеор, він залишив нам ярчайшее впе-чатление «про час і про себе». У Росії не було будинку, де б не звучав його хрипловатый голос із неподражае-мым розспівом приголосних

Використання напівзабутих термінів, символічних образів, простонародних виражень, жаргону, незвичайних епітетів створювало в його віршах яскраві характери персонажів; глибина й з-держательность невеликих віршованих нарисів уни-кальна. І, що надзвичайно важливо для всенародний бар-так, Висоцький був абсолютно чесний у своїй творчості: Мене знову вдарило в озноб. Гуркоче серце, немов у бочку камінь

У мені сидить волохатий, злісний жлоб З мозолистими, чіпкими руками. Коли, мою помітивши муку, Друзі бурмочуть: – Снову загуляє… – Мені тісно з ним, мені з ним невмоготу!.. …Я оправданья зовсім не шукаю, – Нехай життя йде, вислизає, тане, Але я собі мгновенья не прощу, Коли мене він раптом долає. Його сатира, розкриваючи виродливі явища життя, так само незвичайна

Найчастіше письменники й поети иронизиру-ют над собою, показуючи навколишню реальність. Ви-Соцкий же щораз створює самостійний персо-наж: найчастіше міщанина, обивателя. І отут він досить схожий із Зощенко. Чого коштує його, що теж став класси-ческим, діалог у телевізора: … Отут на роботі так покувыркаешься.

Прийдеш додому – там ти сидиш. Ну й мене, звичайно, Зин, Негайно ж тягне в магазин, А там – друзі, адже я ж, Зин, Не п’ю один. Висоцький не далекий філософії

И сто міркування про сенс життя не хменее глибока, чим сатира: … Різниці немає ніякий між Правдою й Неправдою, Якщо, звичайно, і ту й іншу роздягнути… … Щира Правда божилася, клялася й ридала, Довго боліла, скиталась, мала потребу в грошах. Брудна Неправда чистокровний коня украла И поскакала на довгій і тонкій ногах

Іноді, часто завуалированно, у рядках Високого проскакує ніжна лірика. І отут він знову з Маяків-Ским: Я поля закоханим постелю, Нехай співають у сні й наяву! Я дихаю – і, виходить, я люблю!

Я люблю – і, виходить, я живу! Ким же він був більше? Поетом? Співаком, бардом? Актором?

Чи не так це важливо? Важливо, що він був личнос-тью! Його улюблена роль у театрі, роль, про яку мрія-ют всі артисти, – Гамлет. Грав він її по-своєму – блес-тяще.

И в життя він завжди був небагато Гамлетом: Я знав, що, відриваючись від землі, Чим вище ми – тим жорсткіше й суворішай. Я йшов спокійно прямо в королі И поводився принцом-доступником крові… Доля не завжди сувора до геніїв. Після легалізації Висоцького, після його смерті написано багато исследо-вательских статей про його творчість. Звичайно, треба счи-тать удачею, що/створивши своєрідний синтез городско-го твердого романсу із солоною народною піснею, він не скотився до вульгарності

Удачею можна вважати й те, що в цей період магнітофони стали доступні рядовим радянським трудівникам. Але бардів у той час був не так вуж мало, а лише Висоцького з однаковим удоволь-ствием слухали й естети, і сноби, і роботяги, і влада імущі. Може, успіх прийшов за рахунок ранніх злодійських пе-сен? Кому, як не жителям Росії, любити зэковские пісні: ніяк у нас у країні тоді сидів кожний тре-тий, а кожн другий міг сісти

Мені не можна па волю, Не маю права, Можна лише від дверей До стіни. Мені не можна ліворуч, Мені не можна праворуч, Можна тільки неба шматок, Можна тільки сни… А може, сатира принесла таку популярність. Не анекдоти на кухні, з оглядкою, а відверте глузування вголос, під музику: Ми пильні – ми таємниць не розбовтаємося

Вони в надійних, жилавих руках. До того ж цих таємниць ми знати не знаємо, Ми розумникам секрети довіряємо, А ми, дасть Бог, походимо в дурнях. Або ж – глибоке розуміння кожного типажу, каж-дого міні-героя пісень-новел, пісень-есе, песен-очер-ков: Жив я з матір’ю й батей На Арбаті, століття б так, А тепер я в медсанбаті На ліжку, весь вбинтах.

Що нам слава, що нам Клава – Медсестра й біле світло. Помер мій сусід, що праворуч, Той, що ліворуч, – ще немає. Не зрячи ж у народі вважали, що Висоцький відбував строк, працював шофером-дальнобойщиком, ходив на суд-не матросом, був прикордонником, воював з фашистами, був спортсменом – усього не перелічиш. І нас хоча розстріли не косили, Але жили ми, підняти не сміючи око. Ми теж діти страшного років Росії -. Безвременье вливало горілку в нас. От де, швидше за все, криється відповідь: народний поет, що вийшов з народу, з народні, звичним язи-кому, з народними, простими на перший погляд нестаток-мі, із всенародним «недоліком», так ще вдобавок нелегальний, невизнаний офіційно!

… І об склянку бутылкою дзенькаючи, Що витяг із книжкової полиці, Він випалив: «Так це ж про мене! Про нас про всіх, які, до чорта, вовки?!» Ну все – тепер, звичайно, щось буде. Уже три роки – у день по п’яти дзвінків

Мене кличуть до себе більші люди, Щоб я їм співав «Полювання на вовків». А ще Висоцького, звичайно ж, любили за щирість: … Я від суду ховатися не має наміру: Коль призвуть – відповіщу на запитання. Я до секунд все життя свою виміряв И зле-бідно, але тяг-свій віз. Але знаю я, що брехливо, а що свято – Я зрозумів це все-таки давно.

Мій шлях один, усього один, хлопці, Мені вибору, по щастю, не дано. Всенародна любов до Висоцького не пройшла. Вона стала зміцнювати, тому що люди побачили свій кумир, сталі дізнаватися подробиці його біографії. Необыкно-Венний талант цієї людини зробив його «своїм» для мільйонів людей

Pages: 1 2

Збережи - » В. С. Висоцький – поет і бард . З'явився готовий твір.

В. С. Висоцький – поет і бард





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.