В. А. Слєпцов (1836-1878) на відміну від Пом’яловського й Решетникова був дворянином, але вже з раннього дитинства він вів життя різночинця. Багатий життєвий досвід дав йому матеріал для ранніх нарисів і оповідань: «Владимирка й Клязьма», «Листа про Осташкове», «Питомка». Центральний добуток письменника - повість «Важкий час» (1865), опублікована в «Сучаснику».

Основний конфлікт повести будується на ідейному зіткненні революціонера Рязанова й ліберального поміщика Щетиніна. Сліпих (як і Пом’яловський в «Міщанському щасті») вважає за необхідне викрити поверхневий, напускний гуманізм Щетиніна, показати разючу невідповідність його ліберальних мовлень про «народні початки» і реальної поміщицької практики, що зводиться до експлуатації народу. Вустами Рязанова Слєпцов затверджує думку про неминучість боротьби й після скасування кріпосного права: «Скрізь, де є сильний і слабкий, богатий і бедний, хазяїн і працівник,- там і війна…» Писарєв, що присвятив «Важкого часу» спеціальну статтю «Підростаюча гуманність», сприйняв Рязанова як одного із блискучих представників улюбленого критиком «базаровского типу». Для Писарєва повість Слєпцова послужила приводом для різкого викриття лібералізму як соціально-політичного явища

К. И. Чуковський звернув увагу, що повість не випадково називається «Важкий час». Дія її ставиться до 1863 р. Цей час дійсно було дуже важким для демократичного табору: сталася ясно, що революційна ситуація так і не переросла в революцію. Тому смутно, навіть подавлений герой повести. І все-таки він не втрачає надії. Рязанов вербує нові сили для визвольного руху. Він відвозить із собою дьячкова сина, підказує дружині Щетиніна - Марії Миколаївні - шлях до іншого, осмисленого життя. Показово, що в цьому випадку Слєпцов відмовляється від любовної інтриги. Марія Миколаївна вибирає свій шлях не тому, що полюбила Рязанова, а тому, що переконалася в правоті його поглядів

Повість Слєпцова містить у собі целую систему натяків, недомовок, іносказань, призначених для того, щоб, з одного боку, довести до читача-друга основну думку произ-веденця, а з іншого боку - уберегти повість від цензурної заборони. Сюжет повести явно ослаблений. По суті це цикл нарисів, що дають можливість широко зобразити російську післяреформену дійсність. В 70-і роки творча активність Слєпцова помітно знижується. Його роман «Гарна людина», початок якого було опубліковано в 1871 р., закінчений не був. М. Горький, що високо цінував «великий, оригінальний талант Слєпцова», особливо відзначав властиві йому гостроту спостережень, незалежність думки й скептичне відношення до російської дійсності. На думку Горького, деякими рисами своєї творчості Слєпцов був близький Кчехову.