Утворення й розвиток Російського централізованої держави

«XI – XIV вв. стали для Західної Європи часом значних змін. У соціально-економічній сфері спостерігався розквіт феодалізму й зародження буржуазних відносин. Цьому сприяв бурхливий  ріст міст, які породили стан бюргерів – попередників буржуазії, переборювалася феодальна роздробленість, складалися національні держави зі станово-представницькими монархіями.  Церква, почуваючи ослаблення влади над суспільством, будь-якими засобами намагалася неї зберегти й зміцнити, але це вже було неможливо. Зазначені зміни йшли на тлі потужної експансії західного миру, що і визначила в остаточному підсумку кривавий, жорстокий характер епохи.

Наприкінці Х – початку XI в. у Західній Європі починається період стабілізації й повільного поступового розквіту. Цей час ознаменувався декількома найважливішими явищами в різних сферах життя суспільства.

Х – XIII вв. стали періодом так званої аграрної революції. Її складовими з’явилися: перехід до осілості й землеробства останніх кочових племен (норманны); поширення трипільної сівозміни, що дозволив збільшити засіваються площади, що (замість 1/2 тільки 1/3 залишалася під пором); удосконалювання техніки. Як результат цих процесів – ріст урожайності, поліпшення харчування й ріст населення в Західній Європі (хоча рівень виробництва при цьому залишався дуже скромним). На думку М. К. Беннета, населення всієї Європи виросло з 42 мільйонів  в 1000 році до 73 мільйонів  чоловік в 1300 р.

Перший хрестовий похід відбувся наприкінці XI століття й завершився створенням Ієрусалимського королівства (проіснувало до 1187 р.). В XIII в. загарбницькі війни, що надихаються папством, сталі втрачати своє релігійне фарбування, усе більше стали проявлятися їх чисто грабіжницькі цілі. Яскравіше всього їхня справжня суть виразилася в четвертому хрестовому поході (1202 – 1204 р.). Венеціанський правитель Энрико Дандоло, вступивши в змову з вождями лицарських загонів (французів, італійців, німців), зумів змінити напрямок походу. Восени 1202 р. хрестоносці завоювали християнське місто Задарунок у Далмації, а потім 12 квітня 1204 р. фактично із благословления тата Інокентія III захопили Константинополь – столицю Візантії й православного миру. У полум’ї пожеж згоріли найбагатші бібліотеки, назавжди зникли прекрасні пам’ятники античного мистецтва, осередком яких був Константинополь. Хрестоносці вивезли з візантійської столиці найбільші цінності. Позолочена бронзова квадрига (четвірка коней), утвір давньогрецького скульптора Лисиппа, що прикрашала константинопольський іподром, дотепер піднімається над головним входом у венеціанський собор Святого Марка.

Варварське захоплення Константинополя ґрунтовно підірвав папську ідею «священний війни» проти мусульман. Поразкою закінчився п’ятий похід (1217 – 1221 р.) проти мусульман. Недовговічним виявився успіх шостого походу (1228 – 1229 р.). До кінця XIII в. хрестоносці втратили свої володіння на сході.

Сучасні західні історики оцінюють результати хрестових походів усе більш похмуро. «Святі землі, що стали ареною війни, аж ніяк не були джерелом гарних або поганих запозичень, про які заблуждавшиеся історики ніколи із захопленням писали», – відзначає французький дослідник Жак Ле Гофф. Він уважає, що хрестові походи не сприяли підйому торгівлі, не приносили ні технічних нововведень, ні нових виробництв, непричетні до духовних цінностей. Навпроти, вони вели до збідніння Заходу, особливо лицарства, походи зробили непрохідним рів, що розділяв Захід і Візантію.

До XIV в. розмови про хрестові походи відновлялися часто, але в похід ніхто не збирався.

Найважливішою складовою частиною середньовічної цивілізації були Міста, які багато в чому відрізнялися від своїх попередників – міст античності.

У римському світі міста були насамперед політичними, адміністративними й військовими центрами  й тільки потім – економічними. У раннє середньовіччя міста зберігали майже винятково політичну й адміністративну функції, і те ослабілі. Деякі з них підвищили свій статус завдяки присутності єпископа. Будучи релігією переважно міський, християнство підтримувало на Заході міське життя.

Середньовічне місто зародилося й одержало розвиток завдяки саме економічній функції. Відновлена торгівля, особливо міжнародна, породила Венецію, Флоренцію, Пизу, Милан, Париж, Гамбург, Любек і інші великі середньовічні міста. Але умовою їхнього існування був підйом сільського господарства (про нього говорилося вище), що дозволив краще забезпечувати міські центри продовольством і людьми. Розвиток торгівлі досягав настільки значного рівня, що міста містили між собою договори, ставлячи під контроль торговельні шляхи, цілі регіони. Ярчайшим прикладом був Ганзейский союз.

Особливістю розвитку німецьких земель було ослаблення імператорської влади й посилення політичної роздробленості. Центральна влада не могла відгородити швидко, що розвиваються міста, від сваволі князів, грабежів з боку лицарів і захистити інтереси німецьких купців у зовнішній торгівлі. У цих умовах міста змушені були самі взяти на себе захист своїх інтересів як усередині, так і поза Німеччиною. Із цією метою вони стали поєднуватися в союзи.

Найбільшим з таких союзів була северогерманская Ганза. Її історія почалася з угод між окремими містами й групами міст. До середини XIV в. Ганза охопила майже всі германські міста, розташовані на берегах Північного й Балтійського морів. Ядром союзу стали Штральзунд, Паросток, Висмар, Любек, Гамбург і Бремен. Вони прагнули зосередити у своїх руках всю державну торгівлю в басейні Балтійського й Північного морів, а також з Руссю. Із цією метою Ганзейский союз заснував свої торговельні контори в Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні, Новгороді й інших містах.

ДО 1199 р. ставиться перша договірна грамота одного з активнейших членів Ганзейского союзу Любека з Новгородом, що аж до XV в. був для Русі основним торговельним «вікном у Європу». Ця грамота містить статті про світ, про посольські й торговельні відносини. До цього часу Новгород був вільним містом, а Любек одержав цей статус в 1226 р.

Любекские купці, що відвідували Новгород з торговельними цілями, здавна мали тут своє подвір’я. В 1184 р. на Німецькому купецькому дворі була відкрита церква св. Петра. Католицький священик приїжджав у Новгород з відкриттям навігації й жив у німецькому («любском») дворі. Двір цей був відгороджений високим тином, за яким ховалися численні будівлі, де жили й зберігали свої товари ганзейские купці.

Любек і Новгород мали взаємну вигоду від торгівлі, але іноді заморські купці виявлялися особливо бажаними гістьми. Так, в 1230 р. по всій Русі лютував голод, особливо він був сильний у Новгороді, що завжди залежав від імпорту продовольства. Люди їли мохи, соснову кору й собак. Але, як оповідає новгородський літописець, «незабаром прибегоша німці через море з житом і мукою й сотвориша багато добра, а ужо бо був при кончині град сий».

Заморським гостям, що відвідували новгородські землі, надавалися більші привілеї. Так, в 1270 р. німцям дозволялося рубати ліс по берегах рік для будівлі судів і користуватися кормом для привозимых тварин. Їхні кораблі могли вільно відвідувати російські гавані.

Одну з основ процвітання Ганзы й Новгорода становила торгівля російським воском. Свічі з воску були потрібні у великій кількості для богослужінь як у православних, так і в католицьких храмах. Новгород був основним транзитним центром, через який ішло постачання воском багатьох країн і міст католицької Європи. Через Новгород ішов віск, що добувався не тільки в «землях святої Софії» (тобто новгородських володіннях), але й у сусідніх російських князівствах. Так, у договорі Новгорода з ганзейскими містами, укладеним 6 січня 1342 р., як постачальників воску називаються «низовцы», тобто жителі районів середньої Волги, Оки, муромської й рязанської земель, карели.

Основу русско-ганзейской торгівлі становили також мед, шкіра, хутра, прядиво, зброя. Ганза везла спеції, мило, фарби, сукно, предмети розкоші.

Історія торгівлі, культурних зв’язків Новгорода й северогерманских міст нараховує кілька сторіч. За цей час були періоди, коли відносини переривалися в силу політичних причин (війни, припинення відносин між державами), але в основному ці взаємовигідні контакти будувалися на принципах згоди й дружби. Договірна грамота 1436 р., підписана обома сторонами говорила: «Новгородцу дотримувати німця, як свого брата новгородца, а німцеві дотримувати новгородца, як свого брата німця».

Pages: 1 2 3

Збережи - » Утворення й розвиток Російського централізованої держави . З'явився готовий твір.

Утворення й розвиток Російського централізованої держави





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.