Утопічний роман Томаса Мору ( щомає дуже довга назва - «Золота книга, настільки ж корисна, як забавна, про найкращий пристрій держави й про новий острів Утопії») ділиться на дві частини: у першій частині повествуется про пороки сучасного Томасові Мору англійського суспільства, а в другий - про те, як може уникнути цих пороків суспільство ідеальне (пізніше по цій же моделі побудований і глава свифтовских «Подорожей Лемюеля Гулливера», що описує подорож головного героя в країну розумних коней гуигнгнмов).

Перша частина його «Утопії» є блискучим соціально-політичним памфлетом, у якому в сатиричному висвітленні представлена й політика «обгороджень», і неприпустима, на думку Т.Мору, розкіш двору, і військова політика європейських урядів, і діюча система карних покарань. Як відомо, у нас у країні до самого останнього часу існувала страта за майнові злочини. Цікаво, що вже в першій частині моровской «Утопії» відбилося те, що ми тепер називаємо новим юридичним мисленням: «На мою думку, зовсім несправедливо віднімати життя в людини за відібрання грошей

Я вважаю, що людське життя по цінності не можна зрівноважити всіма благами миру. А якщо мені говорять, що це покарання є відплату не за гроші, а за попрання справедливості, за порушення законів, те чому тоді не назвати з повною підставою це вище право висшею несправедливістю? Дійсно, не можна схвалити, з одного боку, гідні Манлия закони, що велять оголювати меч за найменше порушення дисципліни; з іншого боку, осудження заслуговують і стоїчні положення, що визнають всі гріхи настільки рівними, що, на їхню думку, немає ніякої різниці між убивством людини й крадіжкою в нього гроша…

Бог заборонив убивати кого б те не було, а ми так легко вбиваємо за відібрання незначної суми грошей. Якщо ж хто-небудь став би тлумачити це так, що дане веління божие забороняє вбивство у всіх випадках, крім тих, коли воно допускається людськими законами, то що ж заважає людям точно в такий же спосіб погодитися між собою про допустимість розпусти, перелюбства й клятвопорушення?»

У другій частині роману викладаються принципи жизнеустройства на ідеальному острові Утопія. Вони базуються на настільки твердому контролі з боку влади за багатьма сторонами життя утопийцев, що при читанні часом просто стає не по собі. Так, у якості одного з «рецептів» від всіх соціальних зол затверджується, зокрема, загальна трудова повинність, при якій ніхто не може собі дозволити навіть одноденної перерви (інакше просто не одержить їжі): «Ви бачите тепер, до якого ступеня далекі їм усяка можливість ледарювати, усякий прийменник для лінощів. У них немає ні однієї винної крамниці, ні одного пивний; немає ніде публічного будинку, ніякого випадку для розпусти, жодного кубла, жодного протизаконного збіговиська; але присутність на очах в усіх створює необхідність проводити увесь час або у звичній роботі, або в благопристойному відпочинку».

Або - «Образники шлюбного сполучника карають найтяжчим рабством, і якщо обидві сторони складалися в шлюбі, те понесшие образу, у випадку бажання, відкидають половину, викриту в перелюбстві, і самі сполучаються шлюбом між собою або з ким захочуть. Але якщо один з ображених упорствует у любові до своїй так що погано надійшла половині, то йому все-таки не перешкоджають залишатися в законному шлюбі, якщо він побажає піти за своєю половиною, засудженої на рабство

При цьому іноді трапляється, що каяття одного й послужлива ретельність іншого викликає в князя жаль, і він повертає винному волю. Але вторинне гріхопадіння карає вже смертю». Взагалі в утопічному світі Томаса Мору вигадливим образом сполучаються твердження пріоритету інтересів окремої особистості над інтересами цілого (воля однієї людини кінчається там, де задінеться воля іншого), твердження вільного прийняття людиною розумних законів - і одночасно зовсім страшні форми державного тиску на особистість. Ще одне протиріччя у світовідчуванні Томаса Мору полягає в тому, що він, з одного боку, бажає змоделювати суспільство, у якому практично немає зіткнення окремих інтересів, але, з іншого боку, розуміє, що завжди можуть найтися роботи, які ніхто не захоче виконувати (а тим більше - у безгрошовому «ідеальному суспільстві»).

И від такої напасті Томас Мор знаходить випробуваний засіб - у його «ідеальному суспільстві» з’являються … раби, які «не тільки постійно зайняті роботою, але й заковані в ланцюзі», втім, виготовлені із золота, чим раби можуть утішитися. Втім, щоб обґрунтувати справедливість рабства, Мор прирікає на таку долю лише утопийцев-злочинців, а також тих, «хто в інших народів був приречений на страту за доконане їм злочин» - причому «обходження з рабами, що відбуваються із середовища самих утопийцев, більш суворо на тім підставі, що збільшили свою провину й заслужили гірше покарання, тому що прекрасне виховання відмінно підготувало їх до чесноти, а вони все-таки не могли удержатися від злочину».

От такий утопічний мир Томаса Мору - мир винятково складний, що включає в себе й елементи середньовічної аскези, і народні подання про рівність і справедливість, і твердження прав особистості, і, поряд із цим, - твердження пріоритету державної доцільності, і, що, мабуть, саме головне, - культ Розуму