20 років пройшло відтоді, як наша Україна з достоїнством проголосила про свою незалежність. Напевно, для держав з давно існуючим традиційним пристроєм десять років – це мить, незначна частина їхнього минулого. Інша ж справа – десятиліття для нашої країни, кілька попередніх сторіч після Переяславского ради виснажили, розтрощили національний потенціал українців. Згадаємо заборону нашої історії, мови, культури, [...]

За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні границі, волю й достоїнство, ніколи не захоплювався на чужі землі, не прагнув скорити інших, не нав’язував їм своєї волі. Він завжди жадав миру й згоди. Це кредо втілив у своєму «Єретику» безсмертний Кобзар, що бачив майбутнє України як велике об’єднання слов’ян, у федерацію окремих незалежних. Щоб всі [...]

Всі відомості про життя й культуру запорізьких козаков можна черпати з літописань, де розповідається, головним чином, про війни й походи, суспільному й культурному життях; і писали літопису самі козаки. З давніх часів на території Київської Русі, а потім України священне ремесло літописця було підвладно взагалі лише ченцям. У джерел цілої плеяди ченців-істориків коштує могутня фігура [...]

Народився у м. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України. Працював газетярем, якийсь час очолювало відділ поезії івано-франківської газети «Перевал» (1991 – 1995). Був співредактором газети «Четвер» (1991 – 1996). Живе в Івано-Франківську. Поет, прозаїк, есеїст. [...]

Феофан Прокопович народився в Києві в сім’ї купця й при хрещенні одержав ім’я Елеазар. Рано залишився сиротою, виріс під впливом дядька – ректора Київського колегіуму. З 1688р. став учнем цього колегіуму. Мав більші здатності до навчання. Потім учився в католицькому училищі Владимир-Волинского монастиря (щоб більше довідатися про католицизм), незабаром його забирають у Римську католицьку академію. [...]

Ворог біг. Усе, що встиг він зруйнувати в місті, воно зруйнував, що встиг спалити, спалив – чорний слід його йде на захід. Пустелю хотів він залишити на нашій землі, але залишив свої могили. Ми коштуємо й читаємо її, а із собору вже сюди доноситься е спів червоноармійського ансамблю, чуються в почорнілих будинків бадьорий стукіт молотка [...]

От і ми повернулися, мати. Ти пам’ятаєш, ми зустріли тебе в крові, у сльозах на дорозі на останньому нашім рубежі. Те було восени, на самому початку зими, коли ще тільки «білі мухи» починали носитися в повітрі. І от уже місця, по яких ступала недавно нога наших смертельних ворогів. І рани наші знову розкриваються й [...]