Недарма ж сказано в українському прислів’ї: «Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла очікуй». Жити добром у нашім шаленому світі важко, значно легше бути жорстоким, відгородити себе від усього, що є навколо. Люди перестали допомагати один одному, робити добрі справи, дотримуватися самих елементарних правил поведінки. Куди ділася чуйність, доброзичливість, любов і повага до [...]

Всьому той, чим жила поезія того років, – космічним устремлінням, злості поточного дня, історичному минулому й майбутньому країни, вічним питанням буття й новому ліричному>світовідчуванню, усьому поет дав своє висвітлення з позицій художника, що цілком живе ідеалами не такого вуж, як йому здавалося, далекого комуністичного майбутнього. Цим втручанням у життя визначався й пафос, і драматизм його [...]

Наші далекі предки жили в злагоді й спокої із природою, що по-справжньому й обожнювали, і боялися. Тому й наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю. Грози й битви – грізний бог – так можна назвати На, бога блискавки, грому й дощу. Його видимими земними символами вважали кремезний дуб, червону катину, вепра й півня-будимира, [...]

Характерний щодо цього збірник Павла Радимова «Село» (1926), певний у свій час критикою як морально-поетична енциклопедія селянського побуту, що сходить до традицій античних ідилій. Прямим попередником цього автора в російської поезії можна назвати Ф. Слепушкина ( 1783-1848).

У поезії 20-х років російське село, що розуміється в інших, випадках расширительно як Росія, має чітко певне коло своїх адептів, оригінальних художників, мислителів, мучеників і пророків. У їхньому числі такі великі таланти, як А. Блок, Н. Клюев, С. Єсенін, В. Хлебников, С. Кличков, П. Васильєв

Своє передове місце місто завойовує в поезії не тільки як символ, але і як конкретне поле діяльності творчих сил епохи. Його поетичний образ у цьому зв’язку стає безпосереднім описом нового буття: виробництва, будівництв, побуту
Естетика символізму у свій час виробила песимістичне подання про місто як про духовний організм, самотньо й загублено развивающемся в надрах темної й [...]

Легенда розповідає, що цвіте папороть тільки одна мить – опівночі на Івана Купала. Із цією квіткою можна побачити всі скарби, як би глибоко під землею вони не були. Правда, розшукати таку квітку набагато важче, ніж самі скарби. За оповіданнями, опівночі із широких листків папороті раптом з’являється бутон, що на очах починає зростати й підніматися [...]