Затихаюча природа. У такий вечір приходять спогаду. Але всі друзі розійшлися по різних дорогах. Елегія служить продовженням думки “Сільського цвинтаря”, перегукується зі смертю й надгробком юнака з попередньої елегії

У незапам’ятну старовину над пінистим Дніпром сидів, журячись, Громобой. Він кляне свій сумний жереб, злиденне й бездомне життя, з которою вуж готовий звести рахівницю. Але в образі суворого старого йому є Асмодей, обіцяє багатство, веселощі, дружбу князів і приязнь дівши. Замість же вимагає душу. Він переконує Громобоя, що пекло зовсім не страшне («Наше пекло не [...]

Прекрасний юнак Вадим, що зачаровує Новгород красотою й мужністю, проводить час у полюванні, ляка_ звіром, що не ні диким, ні непогодою. Один раз він бачить сон, зміст якого йому неясний: дивовижний чоловік, одягнений у світлі ризи, із хрестом, що сіяє на груди, іде, не стосуючись землі, тримаючи в руці срібний дзвіночок. Він передвіщає Вадимові «бажане [...]

Раз під осінь у глухій долині,
Де шумить Колима-Ріка,
На схиленій до води лесине
Ми піймали бурундука
По укосі скрепер проїхав
И трусок ковшем растряс,
И посипалися долілиць горіхи,
Ті, що на зиму він запасся

Лісочок дрімав. Прихід нічий
Його покуда не тривожив
Але я прийшов, і сонм граків
Злетів, кричачи, і весь він ожив
Вони, до полудня прилетівши
Із прогулянок ранкових по нивах,
Гойдалися на верхах дерев

Черемшина запашна
З весною розцвіла
И гілки золотаві,
Що кучері, завилася
Навкруги роса медвяна
Сповзає по корі,
Під нею зелень пряна
Сіяє всеребре.
А поруч, у проталинки,
У траві, між корінь,

Потонуло село у вибоїнах,
Заслонили избенки лісу
Тільки видно, на купинах і западинах,
Як синіють навкруги небеса
Виють присмерком довгі, зимові,
Вовки грізні з худих полів
По дворах у погорающем інеї