Участь Міжнародного Суду у формуванні норм міжнародного права

Аналіз розвитку сучасного міжнародного права й міжнародних відносин показує, що Міжнародний Суд перетворився в один з важливих центрів дослідження й тлумачення сучасного міжнародного права. Формулируемие їм конценпции, внаслідок особливого порядку комплектування цього міжнародного органа, його високого статусу, юридичної природи рішень, що виносяться їм, і консультативних висновків впливають на доктрину міжнародного права й істотно впливають як на процес універсалізації, так і кодифікації міжнародного права

Міжнародний Суд не є правотворческим органом. Його рішення не створюють і прецедентного права, оскільки вони обов’язкові лише для сторін, що беруть участь у справі, і лише по даній справі (стаття 19 Статуту). Суд у своїх рішеннях відзначає, що він не є законодавчим органом, його обов’язок полягає в тім, щоб застосовувати право таким, яким воно є, а не створювати його. У принципі така позиція не викликає сумнівів. У силу специфіки міждержавних суперечок Міжнародний Суд повинен особливо строго дотримуватися букви закону

Однак, як ми бачимо, практично зачение актів суду виходить за ці формальні рамки. Суд не створює прецедентного права, але завдяки своїй юридичній обґрунтованості й авторитету Суду, сформульовані їм положення користуються більшим впливом. Суд сам посилається на свої попередні рішення. Більше того міжнародні організації й держави з більшою повагою ставляться до сформульованим Судом положенням. Державний секретар США Д.Раск висловив навіть таку точку зору: “… Виникає традиція сприймати думки Суду як право й надходити відповідно до його” .

Будь-яке судове рішення, а особливе рішення Міжнародного суду, завжди в більшій або в меншому ступені носить творчий характер. Тому що застосовуючи норми до конкретних обставин, Суд розкриває, поглиблює й конкретизує їх зміст

Творчий вплив Міжнародного Cуда на міжнародне право пояснюється не формально-правовим моментом, а потребою права в подібного роду діяльності й у відсутності іншого органа, здатного її здійснити. Консультативні висновки по своєму загальному впливі на міжнародне право мало чим відрізняються від його рішень, тому що вони стосуються не основних принципів і норм, а конкретних питань

Міжнародний Суд виклав чітке й недвозначне розуміння взаємних прав і обов’язків держав, що випливають із найважливіших загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права: незастосування сили й погрози силою, невтручання у внутрішні справи інших держав, суверенної рівності, права народів і націй на самовизначення, волі міжнародного судноплавства. Він провів розмежувальну лінію між застосуванням сили в міжнародних відносинах і актами агресії, уточнив зміст і границі прав держав на самооборону й колективну самооборону. Їм була сформульована концепція паралельної дії звичайної й договірної норм міжнародного права. Міжнародний Суд сприяв зміцненню міжнародно-правового режиму, що передбачає заборона на випробування ядерної зброї в трьох середовищах. Він безпосередньо вплинув на становлення деяких вузлових положень міжнародного морського права в їхньому сучасному розумінні, що знайшло відбиття в Конвенції ООН по морському праву 1982 року. Йому належить заслуга у формуванні основ міжнародного права делімітації континентального шельфу й розмежуванні морських границь

Тепер хотілося б зупинитися на проблемі взаємозв’язку діяльності Міжнародного суду й національних судів. Поки доктрина не приділяє скільки-небудь значну увагу цьому питанню. І таке положення не випадково. Воно відбиває реальне положення речей. Поки цей взаємозв’язок слабко розвинений. Проте, на мій погляд, доктрина недооцінює її значення. Уже сьогодні взаємозв’язок міг би бути більше активної, що принесло б безсумнівну користь, насамперед національним судам

Причини такого положення різноманітні. У багатьох випадках питання про здійснення рішень Международго Суду взагалі не виникає, оскільки його завдання зводитися до визначення правового положення, наприклад, підтвердженню законності тої або іншої фактичної ситуації, установленню юридичного положення сторін. Далі, передача справи на розгляд Суду за згодою сторін значною мірою знімає проблему примуса здійснення рішень. Все це, на мій погляд, не виключає необхідності участі національних судів у виняткових випадках імплементації рішень Міжнародного Суду. У міжнародній практиці можна вважати широко прийнятими два правила. Перше полягає в признанании національними судами обов’язкової для себе юридичної чинності за рішеннями міжнародних судів по таким впросам, як статус держави або території, правонаступництво, юрисдикція, установлення фактів і т.д. У приклад хотілося б привести рішення Верховного Суду Норвегії в справі Король проти Купера від 24 жовтня 1953 року. Воно ґрунтувалося на рішенні Міжнародного Суду ООН, що незадовго до цього підтвердив правомірність границі Норвегії. Приведу ще один приклад. У своєму рішенні в справі: “Права громадян США в Марокко” 1952 року Міжнародний Суд установив, що консульська юрисдикція США в Марокко була обмежена суперечками між американськими громадянами й що, відповідно, юрисдикція марокканських судів обмежувалася тільки в цих межах. Надалі суди Марокко при визначенні своєї юрисдикції посилалися на рішення Міжнародного суду й відхиляли заперечення проти їхньої компетенції, що не відповідали рішенню Міжнародного Суду

Друге правило містило в собі визнання національним судом тлумачення міжнародних договірних і звичайних норм, що втримуються в рішеннях міжнародних судів. Таким чином, у нас є всі підстави для висновку про те, що рішення Міжнародного Суду не можуть ігноруватися судами держав при рішенні справ, пов’язаних з міжнародним правом. Отже, рішення Міжнародного Суду повинні мати пряме значення для національних судів у наступних випадках:

1) рішення й консультативні рішення Міжнародного Суду використовуються при встановленні й використанні норм міжнародного права як допоміжні засоби. Якщо Міжнародний Суд використовує рішення національних судів як допоміжний засіб для визначення правових норм, то тим більше це доречно відносно актів такого авторитетного органа, як Міжнародний Суд;

2) рішення ставить за обов’язок державі суду й, отже, всі державні органи, включаючи судові, повинні керуватися ним;

3) рішення визначають об’єктивний режим, наприклад, лінію проходження державного кордону. У такому випадку не тільки суди держав, що брали участь у справі, але й третіх країн зобов’язані виходити з такого рішення

Збережи - » Участь Міжнародного Суду у формуванні норм міжнародного права . З'явився готовий твір.

Участь Міжнародного Суду у формуванні норм міжнародного права





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.