У сатирі дійсність як якась недосконалість противополагается ідеалу як вищої реальності

Салтиков-Щедрін – оригінальний письменник російської літератури, що займає в ній особливе місце. Він був і залишається найбільшим майстром соціального викриття.

Народжений у поміщицькій сім’ї, що вбрала в себе патріархальний побут глибинки, Михайло Євграфович проте виступав з обвинуваченнями на адресу близької йому середовища. Тільки сміливий, утворений і патріотично настроєна людина могла показати самодержавному ладу смітинку в державному оці. Він дуже розумно й спритно це проробляв, навіть самі високопоставлені чиновники не могли викрити письменника в критику влади. Що ж допомагало добуткам Салтыкова-Щедріна пройти жесточайщую цензуру? Насамперед, це стиль його листа. Треба мати більший талант, щоб писати езоповою мовою, що надає багатозначність добутку, героєві, ситуації. “Департамент розкрадань і роздач”, “Департамент державних запаморочень”, “гнівні рухи історії” – ці вираження породжені самою епохою й сваволею, що панує в Росії. Нічого, крім саркастичної усмішки, вони викликати не можуть.

Сміх Салтыкова-Щедріна – це сміх крізь сльози, горе й страждання. Яскравим прикладом тому є “Казки для дітей неабиякого віку”. Вони написані в російських народних традиціях: діючі особи – тварини, проблеми в них небувалі, і, нарешті, у кожному добутку закладене повчання читачеві. Але от дивно, звірі точнісінько як люди! Риби читають журнали, сучасні Михайлу Євграфовичу, птаха служать у державних установах, платять податки, учаться в кадетських корпусах. Ці невідповідності традиціям є підтвердженням своєрідності циклу “Казок” Салтыкова-Щедріна. Дрібні деталі в описі поводження звірів, їхнього способу життя дають нам зрозуміти, що “Казки” ці написано про насущні проблеми Росії середини вісімдесятих років дев’ятнадцятого століття. Але страшно стає, коли усвідомлюєш, як співзвучні вони нашому часу, через сто років! В “Казках” чітко простежується відношення автора до того, що відбувається в країні. Його сатира спрямована проти сваволі влади й покірності простого обивателя. У казці “Премудрий піскар” автор в алегоричній формі висміює полохливого інтелігента, що боїться змін, що відбуваються в суспільстві, і тому прагнучого прожити так, “…щоб ніхто не помітив”. “Самовідданий заєць” нагадує нам законослухняного громадянина, що не робить опору віроломству верховної влади.

Але не у всіх “Казках” Салтиков-Щедрін тільки викриває. Так, в “Коняге” автор задається питанням про майбутнє селянства. “Саме життя Коняги відбите клеймом нескінченності. Він не живе й не вмирає”. Проблема ця розглядається художником і в “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив”. Добуток це є викривна влада імущих у безпорадності: “И раптом генерала, що був учителем каліграфії, опромінило натхнення…- А що, ваше превосходительство,- сказав він радісно,- якби нам знайти мужика?.. Він би нам зараз і булок би подав, і рябчиків би наловив, і риби!” У мужику Салтиков-Щедрін бачить єдину силу, здатну діяти. Але на працівника відразу перебувають два генерали, від яких пуття, як від дірявих цебер. Герой, у якого були всі можливості зникнути від своїх визискувачів, що дивно, не вживає ніяких дій у свій порятунок. Ця безсловесна рабська покірність викликає гнів письменника.

Нерідко для ілюстрації надзвичайної мерзенності ситуації Салтиков-Щедрін використовує гротеск. Особливо часто він прибігає до цього художнього прийому в повісті “Історія одного міста”. Короткі характеристики градоначальников – “батьків” міста – буяють фантастикою й сарказмом. Так, якийсь городничий мав у голові механізм на зразок годин, за що й був прозваний “органчиком”; іншої ж був так. охоч до жіновий статі, що за час своєї служби увеличил. число жителів міста вдвічі. Ці рядки приводять у жах читачів, вселяють їм ненависть до будь-якої влади.

Салтиков-Щедрін – теперішній майстер слова, що використовує багатство й образність мови для досягнення мети: розбудити думка й почуття покірної російської людини.



Всі письменники через свої добутки намагаються донести до нас, читачів, власні таємні думки. Теперішній письменник, у силу свого таланта й особливостей внутрішнього миру, що відбуваються навколо події завжди почуває гостріше й переживає глибше, ніж звичайна людина. Виступаючи своєрідним емоційним “індикатором”, він інтуїтивно оцінює не тільки реальність, але й прогнозує майбутнє. Письменник-Сатирик же, якимось є Салтиков-Щедрін, – це більше чим просто письменник, адже вміння про серйозні речі міркувати у формі невигадливих дитячих казок, щоправда, із застереженням, що казки ці призначені для дітей неабиякого віку, – це дивний і рідкий дарунок. Приховуючи біль у серце, призвавши собі на допомогу езопова мова, у своїх казках Салтиков-Щедрін сміло викриває пороки сучасного йому суспільства.

Казки Салтыкова-Щедріна – це дуже ємні й лаконічні добутки. Кожна казка – це одночасно й самостійна замальовка з життя певного стану й мазок у загальну картину життя всього суспільства.

Казки Салтыкова-Щедріна дуже повчальні, з них, при уважному прочитанні, можна одержати чітке подання про те, чим жили люди різних станів у середині XIX в., які панували вдачі в той час. Адже, незважаючи на те що в казках Салтыкова-Щедріна основні персонажі – тварини, це тільки маски, під якими легко розпізнати людей і навіть реальні історичні особи.

Тупі, люті, неосвічені правителі – Ведмеді Топтыгины з казки “Ведмідь на воєводстві”, “гнилий богатир” з казки “Богатир”, орел-меценат з однойменної казки, а принижений, знедолений народ угадується в образах коняги з однойменної казки, самовідданого зайця й інших героїв.

Ще одна властивість щедринских казок – захопливість, вони читаються на одному подиху, читач прагне вгадати, кого мав на увазі автор під тим або іншим персонажем.

У казках простежується любов і прагнення автора до всього чесного й справедливому. Уособленням щирої честі й справедливості Салтиков-Щедрін уважає народ, простого російського мужика

Мова щедринских казок глибоко народний, близький до російського фольклору, тому без особливих зусиль сприймається читачем. У своїх казках він намагається використовувати все багатство рідної мови, включаючи в текст прислів’я, приказки, переказуючи билини, використовуючи приповідки, – все це “пожвавлює” оповідання, робить його більше яскравим, образним і самобутнім:

Казки Салтыкова-Щедріна повчальні ще й тим, що ставлять перед читачем складні питання, знайти відповідь на які неможливо, опираючись на так звані прописні істини. Автор затверджує, що поводження людини прямо залежить від його життєвої позиції й, відповідно, світогляду. І із цим не можна не погодитися.

У казці “Премудрий піскар” сатирик задається питанням: у чому зміст і призначення життя людини? Спочатку перед нами з’являється образ піскаря, у якого “розуму палата була”, не позбавлений життєвої мудрості. Але поступово, простежуючи хід життя піскаря, автор викликає в читачі глузування, іронічне відношення до героя оповідання, що переходить потім у почуття бридливості, а у фіналі навіть жалю до життєвої філософії тихого, безсловесного, помірковано акуратної істоти.

Життєва позиція піскаря – піклуватися про себе, про власну схоронність і благополуччя. Але наприкінці життя піскареві відкривається теперішня істина: “Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно, нікому ні честі, ні безчестя, ні слави, ні безславності… живуть, даром місце займають так корм їдять”. Його життя навіть життям назвати не можна – це просто нікчемне, нікому не потрібне існування.

Але саме це безглузде життя боягуза-піскаря допомагає нам зрозуміти, що треба жити таким чином, щоб дарувати радість і тепло іншим людям, жити для інших людей – у цьому й полягає щирий сенс життя теперішньої людини.

Добутку М. Е. Салтыкова-Щедріна не втратили своєї актуальності й у наші дні, тому що в них зачіпаються вічні проблеми. Казки Салтыкова-Щедріна змушують читача задуматися над власною життєвою позицією, оцінити свої вчинки й, можливо, дійти висновку, що більшість із нас не так вуж сильно відрізняються від героїв його добутків. А усвідомивши це, людина одержує шанс змінитися й почати життя із чистого аркуша.

Збережи - » У сатирі дійсність як якась недосконалість противополагается ідеалу як вищої реальності . З'явився готовий твір.

У сатирі дійсність як якась недосконалість противополагается ідеалу як вищої реальності





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.