У ЧОМУ ЗМІСТ ДОБУТКУ А. С. ГРИБОЄДОВА “ГОРІ allsoch. ru 2001-2005 ВІД РОЗУМУ” Хоч є мисливці поподличить скрізь, Так нині сміх страшить И тримає сором у вузді. А. Грибоєдов Зміст комедії “Горі від розуму”, я думаю, у показі духу Москви того часу, її вдач. У комедії розвертається протиборство двох чинностей: старого миру аристократів, що не бажає залишати сцену життя, і нового покоління прогресивно настроєних людей Росії. Зіткнення Чацкого з Фамусовым неминуче, тому що старі аристократи не люблять змін, вони звикли жити й доживати так, як їм зручно. Життя суспільства в цьому змісті їх мало цікавить. Фамусов відразу ж відчув, що із приїздом Чацкого почнуться різні неприємності й порушення порядку, хоча ще не знав про його погляди. Молодий, сильний, квітучий початок у людині вже саме по собі дає таким людям, як Фамусов, привід для занепокоєння. А що вже говорити про реакцію на сміливі судження Чацкого. Мир, що Фамусов так старанно оберігає від зовнішніх впливів, являє собою суцільну неправду відносин і обтяжуючу аморальність. Софія приховує свої поетичні почуття до Молчалину, боячись, що їх не зрозуміють. А Молчалин у свою чергу причиняється закоханим. На балах у Фамусова панує дух чванства й зарозумілості. Князі Тугоуховские, наприклад, глухі до всього на світі, крім багатства й звань. У відносинах між гістьми витає холод обережності й ворожості друг до друга. Природно, Чацкий, потрапивши в таке оточення, упав у нудьгу й нудьгу. Навіть закоханість у Софію не допомагала йому скільки-небудь підбадьоритися. Він їде, але любов до Софії я до батьківщини все-таки знову повертає його в Москву вже енергійних, повним творчих прагнень. Але його чекають нові розчарування: його енергія й шляхетні пориви нікому не потрібні у фамусовской Москві. Любов також терпить крах: після розмови з Фамусовым у Чацкого виникли підозри, ЩО він мріє віддати Софію за генерала Скалозуба. Так Чац-1сий і сам, поступово дізнаючись Софію, разочаровывается в лею. Він зауважує, що вона бачить мир перекрученим. Чуючи, як захоплено вона говорить про Молчалине, Чацкий переконується, що вона зовсім не розуміє його щирої суті. Він запитує її: “Але є чи в ньому та пристрасть? Те почуття? Палкість та? Щоб, крім вас, йому мир цілий здавався порох і суєта?” Потім додає: “А Скалозуб! От загляденье!..” Але Софія не відчула в його словах ні обережності, ні іронії. Вона відповідає: “Герой не мого роману”. Чацкого терзає думка, як така розумна дівчина могла полюбити негідника Молчалина, користолюбця й підлабузника: З такими почуттями, з такою душею Любим! Ошуканка, сміялася треба мною! Наприкінці, коли все окончательно розкривається, Чацкий зізнається сам собі, що гірко обманулся в Софії: Навіщо мене надією затягли? Навіщо мені прямо не сказали, Що все минуле ви перетворили в сміх?.. …От я пожертвуваний кому! Але жертва любові - не сама більша жертва в житті Чацкого. Його, з легкої руки Софії що упустила: “А, Чацкий! Любите ви всіх у блазні виряджати. Завгодно ль на себе примірити”, - повідомляють божевільним, і слух цей швидко поширюється по Москві. Зміст комедії, по-моєму, і в тім, що Чацкий, незважаючи на свої поразки й моральні борошна, не відступив від вірності своїм ідеалам. У будинку Фамусова він до кінця виступає як викривач його мешканців, що щосили чіпляються за минуле, що намагаються зупинити хід часу