Твори Гете

До найвизначніших творів першого періоду творчості належать драма «Ґец фон Берліхінґен із залізною рукою» і роман «Страждання молодого Вертера». У 22 роки Ґете був уже знаменитий у межах Німеччини як автор національно-історичної драми «Ґец фон Берліхінґен». П’єсу написано у франкфуртський період життя поета (1771-1773), під час його найбільшого захоплення штюрмерством. Особливий успіх драма мала у молоді, яку приваблював її бунтарський пафос.

Ґете створив драму нового типу, якої ще не знала німецька література. Написана всупереч канонам класицизму, в дусі історичних хронік Шекспіра, п’єса вражала сучасників драматизмом сценічної дії, гостротою конфліктів. Широке тло зображених історичних подій потребувало порушення класицистичного принципу єдності місця. Ці події відбуваються в різних місцях: у лицарському замку, при дворі бамберзького єпископа, в підземеллі, у в’язниці, де гине Ґец. Тому декорації змінюються кілька разів протягом однієї дії (у 3-й дії — 22 рази).

Мова п’єси також не відповідає законам класицизму. Ґете відмовляється від віршованої форми як засобу ідеалізації і вдається до реалістично зниженої прозової форми. Персонажі драми використовують мову, наближену до розмовного стилю, насичену архаїзмами і діалектизмами, народними прислів’ями та афоризмами.

У п’єсі відтворено цілу історичну добу. Автор звертається до подій XVI ст. Це був героїчний період в історії Німеччини. Час породжував людей високого героїчного зльоту та дії. Саме їх Ґете свідомо протиставляв своїм далеким від героїзму сучасникам. Молодий письменник ідеалізував давніх німців, епохи великих соціальних потрясінь, Реформації та Селянської війни. Головні і другорядні персонажі п’єси, що є учасниками історичних подій, представляють усі соціальні верстви середньовічної Німецької імперії: це безвладний імператор, обмежені й жадібні князі, імператорські лицарі, нюрнберзькі купці, учені, юристи, ченці, наймані солдати та їхні начальники, селяни, цигани. Велика кількість різних за характером дійових осіб, введення масових народних сцен — усе це суперечило класицистичним канонам.

Історичним джерелом п’єси стала автобіографія справжньої історичної особи — лицаря Ґеца фон Берліхінґена. Реальний Ґец був розбійником, що грабував купців на великих дорогах,— отже, це постать негативна, навіть порівняно з князями. Проте головний герой п’єси молодого Ґете — «лицар із залізною рукою» — особистість із високорозвиненим почуттям незалежності і справедливості. Автор змальовує своєрідного середньовічного бунтівника-індивідуаліста, як «бурхливого генія» свого часу, «суворого самовладця в дикий, анархічний час». Ставлення селян до Ґеца, їхня довіра і симпатії до цієї простої, чесної і мужньої людини зробили героя драми справжнім народним героєм. Його популярність серед народу надзвичайно велика, саме Ґеца селяни обирають ватажком під час повстання.

Ґец переконує селян відмовитися від розбійницьких дій. Він визнає справедливість їхніх вимог, але засуджує криваве бунтарство і «беззаконня». Його політичний ідеал — могутня держава під владою імператора, де лицарі живуть у злагоді з простолюдом і охороняють його мирну працю. Герой п’єси трагічно гине. Це суперечить історичним фактам, бо насправді «цей жалюгідний суб’єкт» (за висловом Ґете) жив ще 35 років після розгрому Селянської революції, якій він зрадив. Проте такий фінал п’єси дав змогу авторові втілити в ній думку про приреченість народної боротьби за незалежність, висловити свій політичний та історичний скепсис, що не полишав його навіть в епоху «Бурі й натиску».

Сімейні й любовні конфлікти п’єси розгортаються на політичному тлі боротьби вільного лицаря проти князівського деспотизму. Головний конфлікт п’єси — зіткнення різних соціальних груп в епоху Селянської війни в Німеччині, коли вирішувалася доля її народу. Він зосереджується навколо протистояння Ґеца та його антагоніста Вейслінгена, який представляє інтереси дворян. Вейслінген — вільний імператорський лицар, що добровільно вступив на службу до можновладного князя. Це кар’єрист і хитрий інтриган, фаворит німецьких князів, галантний спокусник і невірний коханець. В образі Вейслінгена Ґете намагається змалювати сучасного поетові індивідуаліста, шукача життєвих утіх, «проблематичну натуру, яка вступає в конфлікт з філістерською мораллю».

Через рік після «Ґеца» з’явився роман «Страждання молодого Вертера» (1774), створений у традиціях сентименталізму. Попередниками Ґете в цьому жанрі й напрямі були Річардсон і Руссо, Роман Руссо «Нова Елоїза» (1761) має тему, подібну до теми «Вертера», але Ґете запропонував зовсім інше, протилежне, розв’язання конфлікту.

Фабула роману Ґете надзвичайно проста: це розповідь про нещасливе кохання Вертера до Лотти, нареченої, а потім дружини його приятеля Альберта. Кохання закінчується трагічно — самогубством головного героя.

Роман має автобіографічне джерело. У сюжеті твору Ґете використав історію власного кохання до Шарлотти Буфф, нареченої його друга Кестнера. Рішення закінчити роман смертю головного героя Ґете прийняв після звістки про самогубство свого молодого приятеля Іерузалема, безнадійно закоханого у шлюбну жінку.

Композиція роману є типовою для творів сентименталізму. Він складається з листів головного героя, адресованих другові, але оскільки листи залишаються без відповіді, вони радше нагадують сторінки особистого щоденника. У цьому істотна відмінність твору Ґете від роману Руссо «Нова Елоїза», зміст якого становить листування двох осіб.

Така побудова роману німецького письменника спричинила труднощі його жанрового визначення. «Вертера» називають епістолярним романом, ліричним щоденником, .ліричним романом. На думку більшості літературознавців, «Вертер» — це роман у листах, сповідь людської душі: весь світ подано в ньому через суб’єктивні переживання героя.

Головний герой твору — юнак Вертер. Він народився в німецькій бюргерській родині, але відзначається сентиментальним світовідчуттям, є прихильником усього природного, простого. Патріархальні стосунки Вертер вважає ідеальними, почуття та емоційну безпосередність цінує більше за розум. Йому не імпонує розважливість, бо він переконаний, що все велике в житті створюють «нерозважливі» натури під час емоційного зльоту. Для нього розважливість — ворог героїчного. У листі від 10 серпня Вертер пише: «Нерозважлива пристрасть штовхає людину на подвиг, породжує в ній велику енергію, пробуджує хоробрість і зухвалість».

Вертер — герой-індивідуаліст, що протиставляє себе оточенню. Його протест спрямований не проти суспільних відносно свого часу, а проти традиційної моралі. Вертер бунтує проти філістерства, проти існуючих моральних догм.

Він кохає без надії і закінчує життя самогубством, дізнавшись, що його кохання взаємне. Юнак жертвує собою заради спокою коханої жінки, бо для нього єдиний сенс життя — кохання до Лотти, яке, з погляду релігійної моралі, вважається гріховним. Отже, конфлікт роману становить зіткнення особистого почуття героя-індивідуаліста з офіційною мораллю. Трагічна розв’язка цього конфлікту свідчить про глибоке розуміння письменником реальності.

У романі є дві сюжетні лінії. Одна з них — стосунки Вертера з його оточенням. І тут конфлікт набуває гостросоціального характеру, а бунтарство Вертера стає свідомим запереченням тогочасної дійсності. Юнак ненавидить суспільній лад, побудований на становій ієрархії (лист від 24 грудня): «Найбільше мене обурюють такі суспільні відносини, коли людину оцінюють не за її розумом та душевними рисами, а за титулом». Зображуючи принижене становище бюргерства у напівфеодальній Німеччині, письменник показує, як умови суспільного життя виключали людину зі сфери активної діяльності, змушували бути байдужою до суспільних проблем.

Обмежений у власній ініціативі, герой-індивідуаліст замикається у світі особистих переживань. Це і є друга й основна лінія роману — стосунки Вертера з Лоттою та її нареченим, а згодом чоловіком, Альбертом. Лотта багато в чому схожа на Вертера. Вона здатна на глибокі й щирі почуття, кохає Вертера, але почуття обов’язку перемагає: Лотта дала слово вмираючій матері стати дружиною Альберта. Обов’язок перед родиною змушує її контролювати свої почуття і відмовитися від особистого щастя.

Роман приніс Ґете славу, коли йому було лише 25 років. Поява «Вертера» стала подією в літературному світі, німецька молодь зустріла його з великим ентузіазмом, «Вертер» витримав 16 видань. Духівництво вимагало заборони книги, а Лессінг дав нищівну характеристику головному героєві. Він писав, що за часів античності його вчинок не вибачили б і дівчинці. Зважаючи на думку Лессінга, Ґете написав передмову до другого видання роману, у якій застеріг юнаків від наслідування Вертера.

Драматична спадщина Ґете налічує 54 п’єси, серед яких почесне місце належить трагедії «Фауст».

Збережи - » Твори Гете . З'явився готовий твір.

Твори Гете





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.