Творчість письменників-фантастів: Країна Фантастика

Всі, чого протягом століть людство домоглося в науці, техніку й культурі, було досягнуто завдяки уяві. Ні Ціолковський, ні Юрій Гагарін, ні перші американські космонавти на Місяці були б неможливі без першого мрійника, що уявив себе літаючої, як птах. Його стрибок із дзвіниці із саморобними крильми на руках передбачив космічну еру людства. Росіянин Икар був не самотній. Відомо, що на своєму начерку першого літального апарата Леонардо да Вінчі написав пророчі слова: «Людина виростить собі крила». Літальний апарат художника епохи Відродження дійсно міг пролетіти кілька футів, але церква навісила на нього ярлик «інструмента диявола».

Отже, колективна уява сприяє найшвидшому розвитку прогресу. Особливо хочу відзначити значення уяви творчих особистостей. Письменники-Фантасти всього миру створили дивну країну, який немає на географічній карті, але вона позначена в душі кожної людини, що вміє мріяти. Це – країна ФАНТАСТИКА. Вона живе за своїми законами й порядкам. Там виконуються всі бажання й збуваються всі мрії. Але країна Фантастика не настільки ірреальна. Згадаємо Жуля Верна: з області, підпорядкованої йому, у реальний мир перекочували підводні човни, а наші вчені затверджують, що літаючий космічний апарат, намальований письменником, дуже схожий на космічні кораблі «Сполучник» і «Аполлон». Колективна світова уява подпитивает і творчість таких чудових письменників-фантастів, як Іван Єфремов, Аркадій і Борис Стругацкие.

У нас видана ціла «Бібліотека сучасної фантастики». Навіть випадне знайомство з нею змусить читача переконатися в прагненні авторів продовжити традицію наукового передбачення. Але навіть якщо в добутках сучасних фантастів немає конкретних наукових відкриттів, вони однаково працюють на прогрес людства. Наприклад, добуток Стругацких «Жук у мурашнику» ставить моральні проблеми, які як би підготовляють людство до психологічної рівноваги серед надсучасних апаратів на землі й у космосі. Я вважаю, що проблема не тільки в тім, щоб сформувати в думках те, чого ще не було у фізичному світі, але й у тім, як людина скористається цим чудом техніки. Помилки такого роду привели до атомних вибухів у Японії. Людство дотепер живе в страху перед ядерною й іншою надсучасною зброєю масового знищення

Творчість письменників-фантастів є стихійним протестом проти суспільних відносин, що спотворюють і калічать людську душу. Саме із цієї причини найбільші досягнення науки й техніки в наші дні багатьма людьми сприймаються як непереборне зло, як засіб ще більшого поневолення людства. Письменники створюють добутки, у яких фантастика є тільки тлом, на якому розігрується трагедія нерозв’язних протиріч між людиною й кібернетичним роботом

Наприклад, в оповіданні австралійського письменника- Чифантаста Гардинга «Пошуки» хтось Джонстон шукає куточок теперішньої природи за пределами’гигантских міст, що покривають всю планету бронею з металу й пластику. Після довгих пошуків йому вдається знайти прекрасний парк. Птаха, трава, аромат квітів захоплюють його. Там навіть сторож живе в дерев’яному будиночку. Герой збирається залишитися там назавжди, але сторож його відговорює: «Вам слід пам’ятати, містер Джонстон, що ви являєте собою частина рівняння. Дивовижного рівняння, що допомагає муніципальним киберам підтримувати плавний плин світового процесу». Незважаючи на попередження, Джонстон залишається в парку, зриває з куща троянду й з жахом переконується, що квітка синтетичний. Усе в парку штучне, і навіть сторож виявляється роботом. Отчаявшись, герой розкриває собі вени, випробовуючи останню радість, що хоч кров у нього теперішня. Але кров випливає вся, а герой не вмирає. І тільки патрульний робот убиває його пучком іонів

Хочеться сподіватися, що творча уява коли-небудь буде неможливо використовувати проти людини, а тільки для рішення світових проблем. Добре сказав про цьому американський письменник Роберт ентони: «Ми ніколи не повинні думати про ситуацію як про безнадійній або нерозв’язній. Віра в те, що ми перебуваємо на шляху до саморуйнування – проста омана». Я зовсім згодний з американським письменником. Наша творча уява – стан нашого майбутнього

Я вважаю, що покоління людей зв’язані між собою в такий нерозривний ланцюжок, де відстань між ланками часом дуже важко визначити. Говорять, зв’язок часів найчастіше усвідомлюється підспудно. Але коли особисто доводиться доторкнутися до цієї свого роду естафетній паличці, відшліфованої долонями багатьох і багатьох людей, що жили й любили до нас на землі, те дуже гостро відчуваєш цю саму вічність і наступність історії

У статті письменника К. Привалова мене зацікавив один, пов’язаний з естафетою часу, момент. Письменник говорить: «… Мій батько згадував про свої зустрічі з Маршаком. Якось Самуил Якович – стародавній учень і стипендіат В. В. Стасова – розповідав про те, як наприкінці вісімдесятих років минулого сторіччя Стасов жив у Парижу. Один раз він сидів у російському кафі, коли в зал увійшов сивий ставний старий. «Здрастуйте», – сказав старий. Ніхто із сидячих у кафі не відповів йому, навіть не шелохнулся. Старий обвів поглядом людей, тільки що таких шумних, а тепер насторожених, замерзлих, різко повернувся й вийшов, ляснувши дверима. «Хто це був?» – запитав у товариша Стасов. Відповідь була хльостким, як удар бичем: «Дантес!»

Прочитавши ці рядки, я відчув зв’язок часів. Пушкіна наблизився до мене, тому що письменник, що повідав мені цю історію, – мій сучасник. Але в мене не виникло роздратування до Дантесу, що ще випробовували люди, що бачили його навіч.

Згадав я випадок, що відбувся особисто із мною й дав привід зайвий раз задуматися про естафету часу. До нас у школу приходила виступати рідна сестра Марини Цветаевой – Настасія. Зараз її вже теж немає в живі. Прийшла чомусь підперезана офіцерським ременем. На дуже тендітній і витонченій жінці літнього віку це виглядало трохи безглуздо. Але ледь вона заговорила, як весь простір навколо її заповнилося поетичним миром, у якому жила сім’я Цветаевих. Коли я вручав їй квіти й подарунок від класу, вона потисла мені руку. Ця рука пам’ятає тепло руки її великої сестри. Знову виник зв’язок часів, цього разу через рукостискання. Потім я поцікавився долею Настасії Цветаевой. Виявляється, вона була репресована й довгий час жила в посиланні в Сибіру. Носіння ременя стало звичкою, тому що треба було потуже підперізуватися, рятуючись від морозів. Знаменно, що Настасія Іванівна на виступі перед школярами нічого не розповіла про свої особисті халепи, хоча постраждала вона фактично через Марину Іванівни. Це як би пішло на другий план. І Настасія Іванівна говорила про головний: про батька, про сестру. Це – історія! Це – гордість вітчизняної культури

Чарівною властивістю володіє зв’язок часів. У багатьох випадках естафета часу випадково попадає в наші руки, але багато з людей усвідомлено прагнуть простягнути руку в напрямку її можливої присутності. От як описує відвідування російського цвинтаря в Женевьев-Де-Буа наш сучасник Кирило Привалів: «Ми йшли по аллейке, і чим далі йшли вглиб, тим тривожніше й напруженіше ставав старий Письменник. (…) Але здалася могила Буніна, Письменник кинувся до неї, що як жадає до джерела, і я зрозумів, що помилявся

  • - От ти де спиш, Іван Олексійович… От воно як виходить…».

Далі автор цих спогадів залишив Письменника наодинці з могилою Буніна. Ідучи, він побачив, як той стояв вцепившись рукою в гранітне ребро хреста, «немов четирехконечний, з мальтійським силуетом хрест на могилі Буніна міг, начебто статуя Командора, затягти в царство тіней». Насправді Письменник цей черпав силу для своєї душі, і вона напевно йому передалася. Естафета часу завжди в русі, завжди шукає прагнучих її добрих рук

Збережи - » Творчість письменників-фантастів: Країна Фантастика . З'явився готовий твір.

Творчість письменників-фантастів: Країна Фантастика





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.