Величезну роль грали католицька церква й християнська релігія римсько-католицького зразка. Релігійність населення підсилювала роль церкви в суспільстві, а економічна, політична й культурна діяльність духівництва сприяла підтримці релігійності населення в канонізованій формі. Католицька церква являла собою жорстко організовану, добре дисципліновану ієрархічну структуру на чолі з первосвящеником - татом римським. Оскільки це була наддержавна організація, тато мав можливість через архієпископів, єпископів, середнє й нижче біле духівництво, а також монастирі бути в курсі всього, що відбувалося в католицькому світі й проводити свою лінію через ті ж інститути. У результаті сполучника світської й духовної влади, що возникли внаслідок прийняття франками християнства відразу в католицькому варіанті, франкские королі, а потім і государі інших країн робили церкви багаті земельні дарування. Тому церква незабаром стала великим землевласником: вона володіла однієї третю всіх оброблюваних земель Західної Європи. Займаючись лихварськими операціями й господарюючи в приналежним їй володіннях, католицька церква являла собою реальну економічну силу, що було однієї із причин її могутності.

Довгий час церкви належав монополія в галузі освіти й культури. У монастирях зберігалися й листувалися античні рукописи, коментувалися стосовно до потреб теології античні філософи, насамперед, кумир середніх століть Аристотель. Школи спочатку були тільки при монастирях, середньовічні університети були, як правило, пов’язані із церквою. Монополія католицької церкви в області культури приводила до того, що вся середньовічна культура носила релігійний характер, а всі науки були підпорядковані теології й просочені нею. Церква виступала проповідником християнської моралі, прагнучи прищепити християнські норми поводження всьому суспільству. Вона виступала проти нескінченних усобиц, призивала воюючі сторони не кривдити мирне населення й дотримувати деяких правил по відношенню друг до друга. Духівництво піклувалося про старих, хворих і сиріт. Все це підтримувало авторитет церкви в очах населення. Економічна міць, монополія на освіченість, моральний авторитет, розгалужена ієрархічна структура сприяли тому, що католицька церква прагнула грати в суспільстві керівну роль, поставити себе вище світської влади. Боротьба держави й церкви проходила зі змінним успіхом. Досягши максимуму а XII-XIII вв. могутність церкви згодом стало падати й перемогла в остаточному підсумку королівська влада. Остаточний удар світським домаганням папства нанесла Реформація.

Суспільно-політичний лад, що затвердився в Середні століття в Європі, в історичній науці прийнято називати феодалізмом. Це слово походить від назви земельного володіння, що представник панівного класу-стану одержував за військову службу. Володіння це називалося феод. Не всі історики вважають, що термін феодалізм удалий, оскільки поняття, покладене в його основу, не здатно виразити специфіку середньоєвропейської цивілізації. Крім того, не зложилося єдиної думки по питанню про сутність феодалізму. Одні історики бачать її в системі васалітету, інші - у політичній роздробленості, треті - у специфічному способі виробництва. Проте, поняття феодальний лад, феодал, феодально-феодально-залежне селянство міцне ввійшли в історичну науку. Тому постараємося дати характеристику феодалізму, як суспільно-політичного ладу, властивого європейської середньовічної цивілізації.

Характерною рисою феодалізму є феодальна власність на землю. По-перше, вона була відчужена від основного виробника. По-друге, носила умовний, по-третє - ієрархічний характер. По-четверте, була з’єднана з політичною владою. Відчуження основних виробників від власності на землю проявлялося в тім, що земельна ділянка, на якому працював селянин, був власністю великих землевласників - феодалів. Селянин мав її в користуванні. За це він був зобов’язаний або працювати на панському полі скільки-те днів у тиждень або платити оброк - натуральний або грошовий. Тому експлуатація селян носила економічний характер. Позаекономічний примус - особиста залежність селян від феодалів - відігравала роль додаткового засобу. Ця система відносин виникла з оформленням двох основних класів середньовічного суспільства: феодалів(світського й духовних) і феодально-феодально-залежного селянства.

Феодальна власність на землю носила умовний характер, тому що феод уважався подарованим за службу. Згодом він перетворився в спадкове володіння, але формально за недотримання васального договору міг бути відібраний. Ієрархічно характер власності виражався в тім, що вона була як би розподілена між великою групою феодалів зверху долілиць, тому повною приватною власністю на землю не володів ніхто. Тенденція розвитку форм власності в середні століття полягала в тім, що феод поступово ставав повною приватною власністю, а залежні селяни, перетворюючись у вільні(у результаті викупу особистої залежності) , здобували деякі права власності на свою земельну ділянку, одержуючи право продати його за умови виплати феодалові особливого податку. З’єднання феодальної власності з політичною владою проявлялося в тім, що основною господарською, судовою й політичною одиницею була в Середні століття велика феодальна вотчина - сеньйорія. Причиною цього була слабість центральної державної влади в умовах панування натурального господарства. У той же час у середньовічній Європі зберігалася деяка кількість селян-аллодистов - повних часток власників. Особливо багато їх було в Німеччині й Південній Італії.

Натуральне господарство - істотна ознака феодалізму, хоча й не такий характерний, як форми власності, оскільки натуральне господарство, у якому нічого не продається й не купується, було й на Древньому Сході, і в Античності. У середньовічній Європі натуральне господарство існувало приблизно до XIIIв., коли воно початок перетворюватися в товарно-грошове під впливом росту міст.

Одним з найважливіших ознак феодалізму багато дослідників уважають монополізацію військового справи панівним класом. Війна була долею лицарів. Це поняття, що позначало спочатку просто воїна, згодом стало позначати привілейований стан середньовічного суспільства, поширившись на всіх світських феодалів. Однак необхідно відзначити, що там, де існували селяни-аллодисты, вони, як правило, мали право носити зброю. Участь у хрестових походах залежних селян також показує неабсолютність цієї ознаки феодалізму.

Феодальна держава, як правило, характеризувалося слабістю центральної влади й рассредоточенностью політичних функцій. На території феодальної держави часто був цілий ряд фактично незалежних князівств і вільних міст. У цих дрібних державних образованьях іноді існувала диктаторська влада, тому що комусь було протистояти великому земельному власникові в межах невеликої територіальної одиниці.

Характерним явищем середньовічної європейської цивілізації, починаючи з XI в., були міста. Питання про співвідношення феодалізму й міст є дискусійним. Міста поступово зруйнували натуральний характер феодального господарства, сприяли звільненню селян від кріпосної залежності, сприяли виникненню нової психології й ідеології. У той же час, життя середньовічного міста була заснована на властивих середньовічному суспільству принципах. Міста були розташовані на землях феодалів, тому первісно населення міст перебувало у феодальній залежності від сеньйорів, хоча вона й була слабкіше, ніж залежність селян. Середньовічне місто мало у своїй основі й такий принцип як корпоративність. Городяни були організовані в цехи й гільдії, усередині яких діяли зрівняльні тенденції. Саме місто також представляло собою корпорацію. Особливо явно це виявилося після звільнення від влади феодалів, коли міста одержали самоврядування й міське право. Але саме завдяки тому, що середньовічне місто являло собою корпорацію, після звільнення він придбав деякі риси, що ріднили його з містом античності. Населення складалося з повноправних бюргерів і не є членів корпорацій: злиденних, поденників, приїжджих. Перетворення ряду середньовічних міст у міста-держави (як це було в античній цивілізації) також показує опозиційність міст феодальному ладу. У міру розвитку товарно-грошових відносин на міста стала опиратися центральна державна влада. Тому міста сприяли подоланню феодальної роздробленості - характерної риси феодалізму. В остаточному підсумку перебудова середньовічної цивілізації відбулася саме завдяки містам.

Pages: 1 2