У багатьох віршах митець висловлює власне ставлення до природи і суспільства. Ідеалом молодого Ґете стає люди-на-борець. Поет виступає ворогом самозаспокоєності, його герой — нескорена сильна особистість. «Прометей» належить до вершинних творів молодого Ґете та й усього напряму «Буря й натиск». Поезію пронизує сміливе заперечення релігії. Ліричний герой твору стверджує, що людині марно сподіватися на допомогу Бога, її порятунок — у власному серці. Вірш «Ганімед» є натхненним гімном природі і красі, які дарують людині найвищу духовну насолоду. Автор обожнює природу в дусі пантеїстичної філософії Спінози.

Згодом ідеї «Бурі й натиску» поступаються місцем новому світогляду, який знайшов відображення у віршах Ґете «Межа людства», «Пісня духів над водами», «Моя богиня», «Божественне». Ліричний герой цих поезій уже не бунтівник, що гордо кидає виклик богам, він інакше сприймає світ: людина може виконати своє земне покликання лише перебуваючи в гармонії зі світом, «бо з богами мірятися смертний не посміє». Поет та його ліричний герой тепер по-іншому ставляться до мистецтва, до мандрівництва, незмінною лишається тільки вірність пантеїзму.

У баладах цього періоду також з’являються інші мотиви. Ґете висловлює в них думку про те, що у світі є таємничі сили, які людина не в змозі осягнути. Балади, створені в період творчої дружби з Шиллером, поділяються на два типи: перший має вигляд пісенного діалогу, другий — розповіді про таємничу й фантастичну пригоду, яка має викликати в читача роздуми про складність і суперечливість життя. Ці твори («Коринфська наречена», «Бог і баядера») складні і неоднозначні за змістом.

Збірка ліричних творів («Західно-східний диван»), написана Ґете 1814 року (у 65 років), стала поетичною енциклопедією його життєствердної філософії. У вірші «Блаженна млість» Ґете в поетичній формі виголошує свої світоглядні принципи. Навіть смерть поет сприймає як закономірність у нескінченному світовому процесі.

Дві філософські поеми пізнього Ґете «Одне і все» та «Заповіт» із циклу «Бог і світ» свідчать про незмінність філософських поглядів автора: у них відображено гуманістичний і пантеїстичний погляд на природу. Ґете продовжує сповідувати філософію Спінози й ототожнювати Бога з природою як вічною животворною силою.

Психологічна глибина властива й інтимній ліриці Ґете. Поет змальовує найтонші відтінки духовного світу ліричного героя в «Зазенгеймському циклі» та «Римських елегіях». Він відверто милується своєю коханою у вірші «Фрідеріці Бріон», а в «Елегіях» захоплено змальовує любовні почуття. Піднесеність емоційного тону цих поезій досягається завдяки розміру, яким вони написані: гекзаметр змінює в них пентаметр, що створює урочисту тональність віршів.

Значне місце у творчості Ґете посідають епічні твори, написані в різні періоди життя. Серед них романи «Вертер», «Вибіркова спорідненість» та епопея у двох томах «Вільгельм Майстер»; 20 книг під загальною назвою «Поезія і дійсність»

(розповідь поета, про себе, своїх сучасників та епоху); новели і казки; публіцистичні статті «До дня Шекспіра» (1771), «Про німецьку архітектуру» (1773); 1055 афоризмів у прозі.

Є у. Ґете і твори суміжних жанрів: декілька балад, три поеми («Герман і Доротея», «Рейнеке-Лис», «Ахіллес»).