Вишитий рушник… Вiн стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрiчають гостей i прикрашають оселi. З давнiх-давен це незмiнний елемент побуту українського народу. Рушник оспiвано в пiснях, думах, баладах.

Здавалося, ми все про нього знаємо. Та нi. Тiльки тепер, вивчаючи свою спадщину, дiзнаємося, що рiзне призначення давало рушникам рiзнi назви: божник (для образiв), подарунковий (для подарунка), утирач (для рук i обличчя).

Часто у вишивцi використовували рослиннi мотиви — дубове листя, виноградне ´роно, а також зображення соловейка, голуба, пiвня, зозулi. Нитки брали невибiленi, пiзнiше почали фарбувати їх корою, листям, ягодами, травами. Для закрiплення барв нитки запiкали в житньому тiстi, i вони не втрачали кольору протягом десятилiть. Люди вiрили, що орнаменти на народному одязi оберiгають їх вiд злої сили, грiзних духiв.