Критики називали Салтикова-Щедрина «великим майстром сміху», але, читаючи його хроніку-роману-хронікові «Добродії Головлеви», ми не сміємося, тому що важке, гнітюче почуття пронизує цей добуток від початку й до кінця. Чимсь лиховісним, недобрим віє навіть від картин весняного відродження. У романі немає жодного натяку на поезію дворянського гнізда, стародавніх липових алей, благоухающего саду, яку ми зустрічаємо у творах Тургенєва, Гончарова, Некрасова й інших російських класиків, що робила спроби створити сімейні романи. У Салтикова-Щедрина представлені картини безжалісної й суворої природи, увядающего дворянського побуту, і все говорить про безвихідність і вимирання

Свій роман «Добродії Головлеви» Салтиков-Щедрин озаглавив: «Епізоди з життя однієї сім’ї». Дійсно, кожна глава являє собою закінчене оповідання, але в цілому роман виявляє собою єдиний художній твір про трагічну долю «виморочного сімейства», про деградацію й загибель окремих його членів. У кожній главі («Сімейний суд», «По-родинному», «Виморочний», «Розрахунок» і інших) розповідається про смерті, точніше про вмертвіння когось із представників головлевского роду

Сімейство Головлевих приречене на загибель: тут усі ненавидять один одного й кожний жадає смерті ближнього, щоб скоріше стати спадкоємцем, і тому весь рід Головлевих - «виморочний». Глава «сімейства» - людин легковажний, вічно п’яний, ведучий найнижчий спосіб життя. Владимир Михайлович Головлев 40 років ненавидить дружину, Орисю Петрівну, та й сама вона «сповнена презирливою ненавистю до чоловіка-блазня». І, видимо, ненависть ця передавалася в спадщину всім близьким родичам Головлевим, незважаючи на те що тут говорили один одному «тетенька» і «дяденька», «сестриця» і «братик». У дійсності ж «дяденька» їв з однієї миски із псом Трезоркой, а «тетенька» і зовсім умерла від «помірності» (тобто від голоду).

Протягом усього роману перед читачами з’являється галерея вмираючих родичів: умирає «Степанк-бельбас»; кінчає життя самогубством Любинька; про смерті Анниньки ми довідаємося наприкінці; похована Орися Петрівна, «бажаюча всім добра»; знайдений закоцюблий труп Головлева-барина (Иудушки-Порфирия), що закінчив своє життя в бруді в дороги не краще бездомного собаки

Сам маєток Головлевих - свого роду держава, тобто кріпосницька Росія в мініатюрі. Родинні й ділові відносини в сім’ї - це суспільні відносини. Головний стимул сімейства Головлевих - це накопичення й корисливість, і саме через це тут розігрується трагедія: родичі, що потоптали моральні й сімейні підвалини, гинуть один за іншим. Умирають всі по-різному, але майже у всіх смерть ганебна й болісна. «Головлеви - це сама смерть, що вічно підстерігає нову жертву», - пише сатирик

Над сім’єю Головлевих немов висить нещасливий «дамоклов меч». На очах у кровожерливого Иудушки вмирають всі, і причини цього багато в чому криються в минулому сім’ї, діди й прадіди якої були «озорлиаие, пустомисленние й ні до чого не придатні п’яниці». Безпорадність, лінь і непридатність справі виховувалися у всіх представників роду Головлевих споконвічно: вони нехтували працю, уважаючи його долею «підлих людей» (тобто простого народу). Єдине, що вміли робити Головлеви, - морально калічити й принижувати свою прислугу й близьких. Так що поступово всі вони гинуть, стаючи жертвами розпусти й злочинів інших, або кінчають життя самогубством, проживши життя впустую.