Для нас, європейців, Японія - насамперед своєрідне, самобутнє мистецтво, у тому числі й література. Наприклад, рядка: «лише лементи диких качок смутно біліють» або «подивитеся, як пахне мигдаль» - цілком у дусі японської культури. Але, напевно, мудрим була та людина, що вперше вимовив парадоксальну на перший погляд фразу: «Думати можна трояким способом: правильно, неправильно й по-японськи». Але «по-японськи», тобто незвично, нестандартно, можна й почувати. І цьому вчать японське мистецтво й література

Ми звикли до тому, що вірш може виступати в різних формах. Нам уже знайомі деякі незвичайні, екзотичні форми (газель, рубай), але в японській поезії свої форми - це хокку (хайку) і танка. Із часом п’ятивірш танка стало чітко ділитися на дві строфи (три й два рядки). Перша строфа називалася хокку й поступово стала самостійною поетичною формою. Неперевершеним майстром хокку був Мацуо Басі (1644-1694), а чудові танка писав видатний поет середньовічної Японії буддійський чернець Сато Норикие, більше відомий як Сайзі (1118-1190).

Танка — древній жанр японської поезії. Це вірш, у якому 31 склад, склади згруповані в п’ять рядків, в 5-7-5-7-7 складів. Не багато слів можна скласти з такої кількості складів, але в тім і полягає своєрідність японської поезії. Майстерність Сайзі проявляється в умінні ретельно вибирати слова й способи викладу своєї думки. Звичайно, при цьому зовсім виключена багатослівність. Кілька штрихів кистю - і на аркуші виникають контури гори, дерева, що летить чаплі, недоторканий простір аркуша чудесним образом знаходить перспективу, глибину:

• Восени пізньої
• Жоден не зрівняється квітка
• З білою хризантемою
• Ти їй місце своє поступися,
• Цурайся її, ранковий іній!

Важко представити японського поета «на святі життя», серед міського шуму й суєти, неможливо побачити, як він коштує, «пес- трою толпою оточений». Таке враження, що він завжди перебуває на лоні природи: удивляється в річкову далечінь або зоряне небо, спостерігає, як росте бамбук, або слухає спів цикад — і в його уяві народжуються певні, думки й асоціації. Коли читаєш японські танка, здається, що дивишся у води ріки, дно якої дуже глибоко - уяві надається великий простір:

• Пригорщу води зачерпнувся
• Бачу в гірському джерелі
• Сяюче коло місяця
• Але марне тягнуться руки
• До невловимого дзеркала

Ці ємність і лаконізм доведені до досконалості в танка Сайзі. На віршованому просторі в п’ять рядків авторові вдається виразити й миттєвий стан природи, і тонкий рух душі, милування й подив:

• Зиблются всі швидше,
• Щоб вітер їх просушився
• Поплутані, переплелися
• Вимокнули під весняним дощем
• Нитки зеленої верби

Вдумаємося, скільки сказано, як би мимохідь, у п’ятьох рядках:

• Ужели рукава
• Лише тому окроплені росою,
• Що слухаю цикад?
• Яка чудність! Це я,
• Я сам тужу отчий^-те…

Потрібно бути митецьким майстром, щоб одним-двома штрихами накидати яскраву поетичну картинку, заразити при цьому читача ліричним хвилюванням, розбудити його уява, не прибігаючи для цього до безлічі деталей. Що й говорити, уміння Сайзі сказати багато чого небагатьма словами - теперішнє мистецтво!