Віршування в Японії - загальнонародна справа. Ще задовго до виникнення ієрогліфічної писемності в побуті японців міцно вкоренилися звичаї колективно любуватися самими поетичними явищами природи: узимку - тільки що що випав снігом, навесні - цвітінням сакури, восени - хризантемами, багряними листами гірських кленів і повним місяцем

Колективне насолода природою, писемність, що з’єднується з малюванням, віршування, що поєднується з каліграфією, - всі ці традиції й зараз зберігають свою могутню силу, впливають на національну психологію, менталітет японського народу. Японські тривірші схожі на мистецтво живопису - вони нерідко були написані по сюжетах картин або надихали художників на творчість. Іноді хокку - трехстрочние ліричні мініатюри без рими - перетворювалися в компонент картини у вигляді каліграфічно виконаного підпису під нею. У збірниках хокку - вся природа Японії, пристрій її життя, звичаї й вірування, праця й свята японців у характерних і ліричних подробицях. Високе мистецтво хокку найкраще виявилося у творчості Мацуо Басі. За словами Н. С. Шефтелевич, що досліджує творчість Басі, поезія японського класика - це «не лірика природи в європейському розумінні цього терміна, а лірика самої природи». Перекладач А. Л. Туркова говорить, що «ця поезія й дотепер залишається багато в чому загадкової». На думку західного літературознавця Р. Блайса, поезію, творцями якої були Басі і його учнях, можна зрівняти з «напіввідчиненими дверима».

В основі поетики Мацуо Басі лежить принцип «саби». Саби - це архаїчна недосконалість, краса стародавності, відбиття часу. Ще слово «саби» має значення «сум самітності», «світлий сум».

Басі проголосив також принцип «каруми» - легкості. Правда, легкість ця була оманна, скоріше, це висока простота. У віршах Басі нового стилю - гумор, доброта, мудрість. Поезія Басі створювалася із простих речей, але вміщала в себе цілий мир

На думку поета, доля подорожуючого філософа, поета - жити в гармонії із природою, із самим собою, не піддаючись влади розкоші й багатства:

• Рік закінчився, а подорожі - немає:
• Далі в стоптанних сандаліях, У зношеній шапці…
• холодна вода зі струмка й глоток свіжого повітря:
• От такий я:
• Глянь на росисті звоночки
• Це й весь сніданок

Ніщо не заважає мандрівникові любуватися природою, осягати її вічні істини:

• Тиша, мир і спокій
• Десь тоне між скель
• Пісня цвіркунів

Кожна істота живе не тільки своїм життям, воно обов’язково невидимими ниточками пов’язане з навколишнім світом, от, наприклад, як ця жаба:

• На старому ставку
• Жаба у воду стрибнула
• Чули ви таку?
• Навіть чорного ворона - вісника суму
• хочеться подякувати за чудесний ранок:
• Ворон - неприємний птах,
• Але як любується ним погляд
• У ранкові снігах

Споконвіків падає зі скель вода, б’є із прозорих струмочків, у які опускаються листи дерев, иголочки вічнозелених рослин, падають і спливають, як і роки людського життя. Високо в небі ширяє сокіл, уважно вдивляючись у землю. Чи не так злітає душу поета, осягаючи земні істини?

• Беріг високий
• Утішив мою душу
• Самотній сокіл

Коли людина давно перебуває далеко від будинку, вона мимоволі шукає якісь деталі, які нагадали б йому рідний будинок, кращі дитячі і юнацькі роки:

• З далеких років
• Скільки всього нагадав
• Ці, вишневі кольори!
• Сакура стара - Невже правда зацвіла?
• Спогаду, немов дим…

Життя людини - як нескінченна дорога, трапляється в ній усе. І тільки добро, милосердя людей рятує від горя. Тому потрібно цінувати й берегти всі прекрасні миті життя, все живе навколо. Прекрасна чудо-квітка лотос. Але росте й красується він серед болота, прикрашаючи його. Так і людина - якого би високого положення в суспільстві він не досяг, не повинен забувати, хто він і звідки, не повинен забувати батьків, батьківщину. Як хочеться вдосконалити мир, життя людей, щоб зникли зло, заздрість, ненависть, війни й хвороби:

• Росинки - кап-кап
• Може, спробувати ними
• Змити бруд з миру!

Так або майже так, напевно, думав і почував поет, складаючи ці хокку. Поетичні мініатюри Мацуо Басі спонукують нас до власних роздумів, викликають певні асоціації, змушують вдивитися уважніше в кожну травинку, кожна жива істота й поважати їх, цінувати за ту нехитру вроду, що вони нам даруються