Твір-Опис на пейзажну тему: «У засніженому царстві»

Він злітає білою зграєю й блискає на лету.

Він зіркою прохолодної тане на долоні й у роті.

Він на сонечку рум’яний, під луною голубой.

Він за комір і в кишені залітає нам з тобою.

Сніг часто ставати героєм казок. «Пані Метелиця» братів Гримм, «Сніжна королева» Андерсена. У казці «Сніжна королева» Андерсен розповідає про ціле сніжне царство, де вірні слуги королеви - сніжинки - супроводжують неї у всіх подорожах і стають співучасниками злих чарівних справ. Та й сама Сніжна королева - це, імовірно, недобра сніжинка, що перетворилася в прекрасну жінку. От як описує її Андерсен: « За вікнами пурхали сніжинки. Одна з них , побільше, упала на край квіткового ящика й початку рости, рости, поки нарешті не перетворилася в жінку, закутану в найтонший білий тюль, витканий, здавалося, з мільйонів сніжних зірочок. Вона була так чарівна й ніжна, але з льоду, сліпучого блискаючого льоду, і все-таки - живаючи! Ока її сіяли, як дві ясні зірки, але не було в них ні теплоти, ні спокою…»

А от як описує Андерсен її сніжинок - слуг: «Кожна сніжинка здавалася під склом куди більше, ніж насправді, і походила на розкішну квітку або десятикутну зірку. Це було так красиво! Назустріч Герді нісся цілий полк сніжних пластівців, але вони не падали з неба-небо було зовсім ясне, і в ньому палахкотало північне сяйво, - ні, вони бігли по землі прямо на Гердові й ставали усе крупніше й крупніше. Герда згадала більші гарні пластівці під збільшувальним склом, але ці були куди більше, страшнее й всі живі. Це були передові дозорці війська Сніжної королеви. Одні нагадували собою більших потворних їжаків, інші - стоглавых змій, треті - товстих ведмежат зі скуйовдженою вовною. Але всі вони однаково блискали білизною, всі були сніжними пластівцями…»

Фарби передають безліч колірних відтінків снігу в різний час дня. Подивитеся на ці зимові пейзажі (демонстрація пейзажів). Художник не просто малює сніг - він передає за допомогою фарб своє відношення до снігу, і разом з художником ми любуємося й захоплюємося зимовими пейзажами, випробовуємо радість або смуток.

Отже, густий засніжений ліс. Більша галявина. Яскраво світить сонце. Коштують покриті снігом ялини, берези. На пухнатих гілках, на самій галявині - навкруги лежить переливчастий, схожий на розсипані скарби маленьких гномів, сніг. Так і хочеться поторкати його руками! Навколо тиша. Ледве потріскує під ногами сніжок. Але от ніжно задзвеніли замерзлі березові гілочки. Гойднулася волохата ялинова лапа. вітер, Що Проніс над лісом, зірвав з дерев і закрутив одну, іншу, третю сніжинку. В одне мгновенье почалася теперішня заметіль. Вона завертіла сніжинки в бешкетному хороводі. І от уже не видно лісу. Є тільки прекрасні, сяючі під місячним світлом, що нескінченно рухаються у вальсі сніжні пластівці. Однак і сніжинки, і вітер незабаром утомилися. Ніжні пластівці снігу опустилися долілиць, на гілки ялин, на галявину. Усе завмерло. Скінчився безтурботний радісний танець. У лісі знову тихо й спокійно.

Він злітає білою зграєю й блискає на лету.

Він зіркою прохолодної тане на долоні й у роті

Він на сонечку рум’яний, під луною голубой.

Він за комір і в кишені залітає нам стобой.

Дивися: вона кружляється перинки легше,

Сама перед нею розступиться імла!

Без першої сніжинки, без першої сніжинки

Зима ніколи б наступити не могла!

Вони тендітні й музичні,

Коли на них не наступи,

Скриплять те ніжно, те сумно,

Як деркач у нічному степу,