З давніх часів людин живе пліч-о-пліч із природою. Раніше людина поклонялася порию приносячись жертви їй. У наше техногенне століття, час прогресу відношення до неї кардинальним образом помінялося. Люди вважають себе вище природи. Чи не час відповістити на запитання й вирішити поставлену життям завдання : природа - храм або майстерня?

Моральні проблеми. буття, на думку Астафьева. сконцентровані зараз у взаєминах людини й природи. Це - головний зміст його зрілої творчості. В одному із кращих добутків, у романі «Цар -риба» питання екології стають предметом філософського міркування про біологічне й духовне виживання людей

Письменника цікавлять не ідеальні персонажі й не театральні лиходії, а реальні люди. Кращим з його героїв властива щиросердечна тонкість, уміння почувати прекрасне, не стільки щеплене культурою, скільки природне. Відрізняє астафьевских персонажів бажання й, головне, уміння робити добро. Це не подвиги, а звичайні, непримітні вчинки, але вони служать підтримці й твердженню загальнолюдських моральних законів

Оповідання в романі «Цар - риба» цілком присвячена сучасності: проблема охорони природи тісно зв’язана в ньому з питаннями війни й миру, морального стану людини. Стрімкий розвиток техніки відгукнулося нам не тільки благами. Воно породило в людині «козявочное» почуття своєї незначності, що, на думку письменника, народжує в людях презирство до самих себе й до життя взагалі, аморальне відношення до миру. Люди настільки свиклись із прірвою, що відокремлює їх від природи й, отже, друг від друга, що просто перестали приймати неї в увагу. Порятунок, по Астафьеву, у подоланні цієї прірви, у духовному злитті сприродой.

Так, в «Цар - рибі» у главі «Крапля» прекрасно виражена цей доброчинний вплив природи. Саме в стані мирного спокою, навіяного природою, відкривається саме гарне в душі: жалість і любов до людей, бажання захистити їх від лих і образ, вдача - ственное переконання в людяності миру. Як контрастно звучать після цього гімну земній красі наступні оповідання. По - гоголевски колоритно сатиричний опис селища Чуш. По визнанню автора, «дремучеством» віяло від жителів селища, «болотним духом за версту несло». Головна їхня турбота - урвати собі шматок поболе так пожирнее. Як символ чушанской віри й надії коштує місцевий магазин. Але хіба хлібом єдиним жива людина? Хочеться чушанцам і інший, «гарної», «культурної» життя. Але все лихо їх у тім, що подання про цій «культурній» житті в них украй убогі. Не дивно, що в такому середовищі процвітає браконьєрство - страшна хвороба нашого часу. Джерела її - у бездуховності, що породжує невгамовну спрагу наживи

Так чому ж «забувся в людині людин», чому «жадібність його обуяла»? - тривожиться автор. Всіх його персонажів можна умовно розділити на уходящих від миру й що намагаються жити з ним у гармонії. Люди злоупотребляющие неминуче стають руйнівниками

У центральній главі оповідання «Цар - риби» браконьєр Игнатьич изловил величезного осетра, але не але не зміг з ним упоратися. Риба потягла його у воду, і довго, нескінченно довго перебували ріки «цар» і всієї природи «цар» в одній пастці. Але дивна справа: у момент відплати, коли страх смерті й каяття совісті терзають браконьєра, відбувається раптом злиття вічне мінливими ролями мучителя й мученика - людини й природи. Але не піднесено - легеня, коли, як у главі «Крапля», душу природи виразна людині. Обтяжена свершенним злом душу браконьєра, і терпить він великі борошна

Поранені, людина й «цариця» рік зустрічаються в рівному бої зі стихією. Тепер «цар» природи вже не керує ситуацією, природа скоряє його, і поступово він упокорюється. Удвох з рибою, пригорнувшись друг до друга й заспокоюючись від цього дотику, вони чекають своєї смерті. І Игнатьич просить: «Господи, відпусти цю рибу!» Сам він цього зробити вже не в силах. Їхньої долі тепер у руках у природи. Так, виходить, не людина сотворяет природу, а природа панує над людиною. Але природа не так нещадна, вона дає шанс людині виправитися, вона чекає покаяння. Игнатьич - розумна людина, вона розуміє свою провину й щиро кається у вчиненому, але не тільки в цьому: він згадує всі свої минулі вчинки, аналізує прожите життя. Ця подія змушує його згадати всі давні гріхи й провини й подумати про те, як він буде жити далі, якщо виживе тут.

Ідея оповідання Астафьева полягає в тому, що людина повинен жити у світі із природою, не руйнувати гармонії природи, не грабувати її. Після прочитання «Цар риби» , ми можемо зробити висновок що природа храм, а не майстерня