Як пояснює письменник Квітка- Основ ‘яненко виникнення задуму повісті «Маруся»? Квітка-Основ’яненко почав писати українською мовою в роки миколаївського гніту, коли реакційними колами заперечувалася сама можливість створення української літератури. Квітка виступив оборонцем рідної мови й літератури не тільки від чужих недругів, а й від «своїх» невір. Свої міркування про право українського народу на власну художню літературу письменник висловив у «Супліці до пана іздателя». Як свідчив письменник, повість «Маруся» була написана з метою довести зрілість і досконалість рідної мови, розчулити читача; «Захищаючи якось достоїнство мови малоросійської, я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, — не повірили, я написав «Марусю».

Письменник неодноразово підкреслював, що «Маруся» написана для заперечення скептичних тверджень різних «скализубів» та «усезнаїв», ніби українською мовою неможливо створити щось таке, що було б «і звичайне, і нікчемне, і розумне, і полєзне».

Поставивши перед собою мету зобразити позитивного героя, автор звернувся до добре відомого йому селянського життя, яке його приваблювало тим, що там люди живуть і діють «не за вкладеними в них поняттями, а за власним почутім, розумом, розсудом».

і поясніть, які чесноти християнської моралі уособлює Наум Дрот, батько Марусі.

Усі без винятку персонажі повісті — прості, благородні, душевні люди, скромні, правдиві й самовіддані, покірливі й богобоязливі.

Усіма можливими чеснотами наділений Наум Дрот, батько Марусі. Він був щирим парубком у селі. Слухався батька й матері, поважав старших, товаришам своїм ,був справжнім другом. Був чесний, «ні півслова ніколи не збрехав», не пив і п’яниць не терпів. Вірив у Бога, ходив до церкви не тільки у великі снята, а й маленькі. Допомагав бідним і грошима, і доброю порадою. Дружину свою поважав і любив, як свою душу. Не було між ними ніколи не тільки бійки, а й ніякої лайки. Коли дружина його журилася, що Бог не дав їм дітей, він утішав її, умовляючи, що все робиться по волі Божій: «Чоловікові треба трудитися до самої смерті; дасть Бог діточок — діткам зостанеться; а не дасть. «Ніщо не наше, усе Боже».

Такою ж чесною, роботящою, богобоязливою виховав Наум свою дочку Марусю. Дізнавшись про її кохання до Василя, він, люблячи дочку і бажаючи їй щастя, не погоджується одружити її з коханим, бо, добре знаючи життя, розуміє, що на Марусю, коли вона одружиться з Василем (а його не мине солдатчина),і тяжка доля солдатки.

Мудрість і батьківська доброта Наума розкриваються в сцені, коли він,зваживши на всі обставини, погоджується на шлюб Марусі й Василя.

Втративши єдину доньку, Наум не вдався в тугу, продовжував працювати, не лінуватись, роздаючи зароблене старцям Божим, сповідуючи думку: «Гріх лежати , доки здужаю, і робити, і бідним подавати».

У повісті «Маруся» Квітка-Основ’яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у віршах народної творчості: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очі — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвіте, носочок … прямесенький, а губоньки — як цвіточки розмиють, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані». І ім’я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу і якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся «до діла невсипуща». Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Милується своїм Василечком, «як ясочка», червоніє, «як калина», тріпочиться, «як тая рибонька», — «коли б їй крила, полетіла на край світу!» Вражає щирість почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати і з Василем: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком.

Надзвичайно поетично описує Квітка народні обряди: сватання, весілля дівчини-нареченої. Широке використання побутового матеріалу, постійне звернення до народної творчості надають повісті національного колориту, внаслідок чого «Маруся»

стала для інших народів відкриттям нового мальовничого краю та його доброю,

працьовитого й волелюбного народу.