Твір на тему: Поезія Д. Павличко

Улюбленою піснею стає «Я скучив, мила, за тобою..». З її рядків ми відчуваємо, наскільки Д. Павличко заглиблюється у вічну тему любові, що так часто народжує в людині тугу за рідним краєм, спогаду про кохану людину, адже любов несе не тільки радість, але й мучення, і страждання, буває хвороблива й нерозділена. І чим більше сильна вона, тим глибше страждання душі. Невгасима іскра любові іноді падає на дно тьми, тільки-но жевріючи, але її світло ніколи не померкне. Вона, піднята на крилах сильних почуттів, летить угору.

Віра й Надія перемагають журбу, що стає перед ними неспроможної. Саме такий і є любов у розумінні поета, що живе в його серце і якої він пишається: «И я належу ще тобі, Хоча сам від себе це тану. Хоча не в молитві, а в прокльоні Я силу згадую твою. У словах Д.Павличко «З’явися, благослови, зігрій. якщо ти є, якщо ти є!…» відчувається, що автор у деякі нестерпні хвилини журби забуває про силу любові, але це тільки на якийсь час. У вірші «Де чекав я тебе, як свято» звучать ноти ніжного й світлого почуття до коханої людини: «Де чекав я тебе, як свято Натруджений чекає чоловік. Там птаха, дерева й звірі Закохані в тебе навік». Поет уливається в потік багатогранної любові, що чекають із нетерпінням, як «цілюще джерело» стомлено, але з надією. Без її не існує життя. Вона живе в часточці кожного живого «я». Віршем «Живу, як той гірський потік» відкривається збірник Дмитра Павличко «Таємниця твоєї особи». Витончено й лірично звучать слова з художнього полотна поета, де епітети «невгасима» і «воскресла» співзвучно зливаються з порівнянням, у якому автор чистоту любові порівнює з небесною блакиттю: «И відновлюється в мені Невгасимої й воскреслої Моєї любові чистота, Як і блакить небесна». У пориві любові поет начебто воєдино зливається із земною красою природи, тонко відчуває гаму квітів і життя всього, що його оточує:

  • «Радуйся, дівчина, разом із мною Сонцем і ясною блакиттю, пещенням вітерцю, листям на кленах, Білою стежкою в травах зелених».

Читаючи наступні рядки з вірша «Радуйся, дівчина…», ми переповняємося тими хвилями радості й сумуй, ніжності й болю, які зливаються воєдино, породжують високі почуття любові. Любовна лірика Павличко асоціюється з гірським потоком, у шумі якого відбиваються різні звуки, переливаються різні тони, насправді якими є чисті людські почуття: ніжні, світлі, високі, завдяки яким сум і життєві турботи стають легенями, непомітними. Скільки вилито щирі почуття з душі поета, які теплі й ніжні слова звучать у його поезії – сповіді, що ллється з його серця весняним чистим потоком, що зростає усе більше й більше, знаходячи своє місце в серце кожного з нас

Збережи - » Твір на тему: Поезія Д. Павличко . З'явився готовий твір.

Твір на тему: Поезія Д. Павличко





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.