Твір-Міркування – Що вище – істина або батьківщина?

Я вважаю, що питання про Батьківщину й Істину, поставлений таким чином, зовсім не риторичен для нинішнього покоління росіян. Тому що багато років ми живемо з готовими формулами на цей рахунок. Наприклад, А. Блок зробив висновок:

Так, і такий, моя Росія,

Ти всіх країв дорожче мені

Це блоковское моральне одкровення стало на довгі роки традиційним, обов’язковим для наших письменників і загальноприйнятим для наших читачів. Чомусь не був почутий і не був зрозумілий такий мислитель, як Петро Чаадаєв, що, по-моєму, мислить у цьому питанні набагато ширше Блоку: «Я не навчився любити свою батьківщину із закритими очами, зі схиленою головою, із замкненими вустами. Я на- ходжу, що людина може бути корисний своїй країні тільки в тому випадку, якщо ясно бачить її; я думаю, що час сліпих влюбленностей пройшло, що тепер ми насамперед зобов’язані батьківщині істиною».

Не намагайтеся звести Батьківщину

до тілесного, до землі й природи…

Подивитеся: силою доль ми

відірвані від усього цього, а вона

незримо є присутнім внас.

И. Ільїн

Мені, сучасній людині, що знає з історії шлях батьківщини і являющемуся свідком сьогоднішніх подій, безсумнівно, ближче думка Чаадаєва. Не благаючи величі для російської літератури А. Блоку, я все-таки побачив у його розумінні батьківщини «сліпу закоханість», про яку говорив Чаадаєв. У цьому змісті, я вважаю, А. Блок був більше співзвучний радянському часу, що просто вимагало такої любові від громадян

Якщо уважно оглянутися, то виявиться, що в російській літературі полеміка на цю тему ведеться давно. Федір Іванович Тютчев, засмучений видом сучасної йому Росії, пише:

Ці бедные селенья,

Ця вбога природа -

Край рідний долготерпенья,

Край ти російського народу!

Не зрозуміє й не помітить

Гордий погляд іноплемінний,

Що протягає й таємно світить

У наготі твоєї смиренної

Пригноблений ношею хресної,

Всю тебе, земля рідна,

У рабському виді Цар Небесний

Виходив, благословляючись

Тут уже – не сліпа любов, хоча вірш написаний набагато раніше блоковского. Але це, по-моєму, вираження смиренної рабської любові. Любові, заснованої на християнському відношенні до страждань. Така любов перебуває в просторі між ІСТИНОЮ й БАТЬКІВЩИНОЮ. Вона навряд чи здатна на порив до дії, до творення. Це помітив Олексій Костянтинович Толстой і вступив з Тютчевим у полеміку:

Обдаривши досить рясно

Нашу землю, Цар Небесний

Бути богатою й сильної

Повелів їй повсюдно.

Але щоб падали селенья,

Щоб ниви пустували -

Нам на те благословенье

Цар Небесний дав навряд чи!

Ми безтурботні, ми ледачі,

Усе з рук у нас валиться,

И к тому ж ми терплячі -

Цим нема чого похвалятися

Як бачимо, А. К. Толстой буквально уражає із приводу тютчевской любові до батьківщини. Істина для нього дорожче родового

почуття

Це протистояння помітно й у прозі. Якщо тютчевские одкровення довелися до двору демократові Чернишевському, західникові Тургенєву й навіть такому поглибленому реалістові, як Достоєвський, то Іван Бунін, перший росіянин нобелівський лауреат, вустами свого героя сказав: «Боже милостивий! Пушкіна вбили, Лермонтова вбили, Рилєєва задушили… А Шевченко? А Полежаєв? Скажеш, – уряд винувато? Так адже по холопі й пан, по сеньке й шапка. Ох, так є чи ще така сторона у світі, такий народ, будь він тричі проклятий?»

Бунін вустами свого іншого героя Кузьми, філософа з Дурновки, полемізує на цю тему із самим Гоголем: «Русь! Русь! Куди мчиш ти? – прийшло йому в голову вигук Гоголя. – Русь, Русь!.. Ах, пустоболты, прірви на вас немає!» І потім в «Окаянних днях» про «любов до народу – ще один архетип, цього разу інтелігентський, що дає індульгенцію, що заохочує крайні прояви цієї любові – народоложество в активних народолюбцев…» і т. д.

Звичайно, всі згадані мною письменники були великими мислителями й самовіддано боролися за кращу частку Росії. Але погляд на істину й батьківщину в них був різний. Міркуючи на цю тему й зіставляючи думки великих людей Росії, я дійшов висновку, що письменники, як і всі інші люди, схильні ідеалізувати не тільки минуле й майбутнє, але й сьогодення, хоча реальність найчастіше набагато складніше. І мені здається, відповідь на питання, що вище – ІСТИНА або БАТЬКІВЩИНА – може бути тільки один: у прагненні до Істини не втратити Батьківщину, а в любові до Батьківщини не переглянути Істину

У різні часи, у різні епохи розвитку культури поняття «батьківщина» сприймалося по-різному, наповнювалося різним змістом. З одного боку, батьківщина – це країна, держава, у якому довелось народитися. З іншого боку, у кожної людини є місце, де він народився, рідний будинок, сім’я – так звана «мала батьківщина», основа особистісного миру. Спробуємо простежити, як співвідносяться ці поняття в різні епохи

Якщо говорити про Київську Русь, то поняття «батьківщина» у широкому змісті цього слова там не було поширено, оскільки Київська Русь не була централізованою державою, і люди асоціювали себе не із країною, а з місцем, де жили. В «Слові об полицю Игореве» ясно показано, до чого це приводить: оплакуючи розбите військо Ігоря, автор «Слова…» недвозначно говорить про те, що провиною всьому міжусобиця «князів» И Ігор, ідучи в похід, хоче воювати за всю Русь і так прощається з нею: «Об Русь! Уже за шеломенем еси!» І бажане всіма наслідок поразки Ігоря – об’єднання князів у єдину сильну державу

Що ж стосується часів козацької держави Богдана Хмельницького, те саме до цього часу можна віднести формування в українців самої по собі ідеї батьківщини. Адже війна 1648-1654 років велася не стільки за усунення релігійного, політичного, економічного гніта, скільки за встановлення своєї держави, саме тому вона називалася й називається Національно-визвольної. Перефразовуючи відоме виречення, можна сказати, що Б. Хмельницький дав українцям територію, а Т. Шевченко навчив їх говорити

Що ж стосується періодів, коли українська територія входила до складу інших держав, то на мій погляд, тут недоречно говорити про поняття «батьківщина» ні в політичному, ні в особистісному змісті. Адже в цей час люди не могли спілкуватися на своїй рідній мові, вивчати свою історію. Саме про цей період найвідоміший і видатний режисер А. Довженко писав: «Українці – це єдині нації, що не знає своєї історії».

У російській класичній літературі ці два поняття – «більша» і «мала» батьківщина – нерозривно злиті. Письменники-Класики прагнуть побачити рідну країну як єдине ціле, з усіма її болями, проблемами й непередбаченими перспективами. Найбільш яскравий приклад щодо цього – Н. В. Гоголь. В одинадцятому розділі поеми «Мертві душі» він пише: «Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок, гримить і стає вітром розірваний на шматки повітря, летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави».

И в росіянці поезії срібного століття тривають традиції класики. Наприклад, у С. Єсеніна оспівування природи рідний Рязанщины, відчуття споріднення з рідними полями й лісами переростає у величезну поему любові до всієї Росії

Об Русь – малинове поле

И синь, – упала в ріку,

Люблю до радості й болю

Твою озерну тугу

У поезії М. Цветаевой Росія з’являється як національна стихія бунтарства, непокорства, свавілля:

Нетоптаний шлях,

Непутящий вогонь.

Про Батьківщина – Русь,

Непідкований кінь!

Уже в еміграції М. Цветаева писала: «Батьківщина не є умовність території, а непохитність пам’яті й крові. Не бути в Росії, забути Росію може боятися лише той, хто Росію мислить поза собою. У кого вона усередині – той втратить її лише разом з життям».

У наш час, по-моєму, дуже важлива ця цветаевская думка. Коли немає єдності ні усередині держави, ні між людьми, дуже важливо знайти опору усередині себе й там же знайти свою батьківщину. Батьківщина для мене – це пам’ять про трагічну історію моєї країни й знання про ті проблеми, які виникають у ній зараз. Батьківщина для мене – це рідна культура й прагнення її зберегти. І, звичайно, батьківщина – це моє рідне місто, його вулиці й провулки, зими й весни, його люди. Батьківщина – це друзі й знакові, моя сім’я. Батьківщина – це пам’ять серця про усім, що було й із мною, і з моїм народом.

У кожної людини є дві батьківщини: мала й більша. Мала – це місто, вулиця, будинок, де ти народився. Більша – це держава, країна, громадянином якого ти є. А ще є загальна батьківщина всіх людей – планета Земля

Pages: 1 2

Збережи - » Твір-Міркування – Що вище – істина або батьківщина? . З'явився готовий твір.

Твір-Міркування – Що вище – істина або батьківщина?





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.