В «Факультеті непотрібних речей» добре налагодженій машині державного терору протистоїть один Зибин. Він у неволі ще краще усвідомить цінність волі, не тільки зовнішньої, цивільної, але й внутрішньої, духовної, і зберігає її, незважаючи на всі борошна, відмовляючись визнати свою неіснуючу провину

Герой Домбровського навіть знаходить сили знущатися зі слідчих. Зибина намагаються схилити до визнання й обіцянками й погрозами, «злі» слідчі переміняються «добрими», і навпаки. Однак підслідний уміло водить всіх їх за ніс, іноді «зізнається» у малому, щоб відвести від себе політичні обвинувачення й мати можливість потім відмовитися від «визнання» у народному суді, а не потрапити під бессудний вирок Особливої наради. (Тоді говорили: на немає суду ні, а є Особлива присутність.) Ні, Зибин не відмовляється від якогось діалогу з наслідком, веде з ним складну гру, але при цьому ніколи не віддає товаришів. І зрештою здобуває перемогу. Обстановка в центрі, у Москві, змінилася, прийшло нове керівництво в НКВД, створюється видимість змін, і так і не зломленого алматинського в’язня випускають на волю

Стійкість Зибина потрясла навіть слідчого майора Якова Абрамовича Неймана (його прототипом послужив відомий письменник і слідчий Лев Шейнин) і навіть певною мірою сприяла його моральному переродженню. Звільнений із НКВД у результаті «зміни варти, що происшли,», Нейман у фіналі знаходить злощасне золото й сприяє звільненню Зибина.

В «Факультеті непотрібних речей» є інший герой, друг Зибина, археолог Корнілов, що вибрав інший, чим Георгій Миколайович, шлях. Корнілова завербувало НКВД. Він, не витримавши шантажу, став інформатором, повторивши долю Іуди Искариота. У заключній сцені роману ми бачимо картину, що малює засланий художник Калмиків із Зибина, Неймана й Корнілова: «Так на віка вічні на квадратному шматочку картону й залишилися ці троє: вигнаний слідчий, п’яний інформатор по кличці Ґедзь (всі, видно, часи мають потребу у своєму Ґедзі) і той, третій, без кого ці двоє існувати не могли».

И завершує роман автор зовсім вуж біблійної по стилі фразою: «А трапилася вся ця невесела історія в літо від народження вождя народів Йосипа Віссаріоновича Сталіна п’ятдесят восьме, а від різдва Христова в тисяча дев’ятсот тридцять сьомим недобрим, жарким і чреватий страшним майбутнім рік». Зибин уподібнений Ісу Христу, що прийняв хресні борошна, а Нейман і Корнілов - двом євангельським розбійникам, розп’ятим разом з Рятівником, причому колишній археолог і теперішній сексот - нерозкаяний, а відставний слідчий НКВД - раскаявшемуся . Сталін же тут - новий цар Ірод і втілення антихриста. Поводження головного героя роману уподібнено Страстям Господнім, його подвиг - подвигу Христа, перемозі, нехай у малому, над «князем тьми», кривавим радянським диктатором