Мені чомусь завжди здавалося, що Тургенєв міг би стати маніяком, хоча під теорію Ломброзо він, звичайно, і не підпадає - зовнішність у нього цілком благовидна й навіть єлейна. Своїми білосніжними-сивими стриженими «під горщик» волоссями, борідкою, ніжно-рожевими кольорами особи й виразних більших очей він чимсь нагадує мені мою бабусю. У бабусі теж була точно яка ж зачіска, такі ж білосніжні волосся, і вона постійно курила «Беломор», до того ж дуже любила цього письменника. Тургенєв адже теж курив якісь «пахітоски»!

Окладистая борода, сиві волосся, симетричні риси особи - типовий письменник другої половини XIX століття. Його, по-моєму, можна навіть переплутати з яким-небудь письменником того років, а може бути, навіть лікарем або адвокатом - борода взагалі сильно згладжує індивідуальні чорта особи, але без бороди я його собі не представляю. Навіть зараз, коли я пишу ці рядки, я мимоволі ловлю себе на думці, що, мабуть, не змогла б із упевненістю сказати, що це саме він, якби мені раптом випадково попався на очі його портрет. І це незважаючи на те, що портрети Тургенєва я бачу досить часто. Тургенєв - чи не єдиний російський письменник, чия особа я так дотепер і не змогла толком запам’ятати. Думаю, що пізніше саме такі не особи, що запам’ятовуються, були взяті на озброєння різними спецслужбами. Втім, у ХХ столітті борода спецслужбами вже майже не використалася, тому що не тільки вийшла з моди, але й взагалі стала ознакою маргинальности -і якщо маленькі борідки, як у Чехова, агентам, що косили під яких-небудь фізиків-ядерників, ще й могли підійти, то такі окладистие, як у Тургенєва, -і навряд чи. Як би те не було, зовнішність Тургенєва мене завжди насторожувала - з того самого моменту, коли я вперше побачила його портрет, і, як пізніше з’ясувалося, насторожувала не дарма. Тургенєв і справді міг стати маніяком - у нього були дуже складні відносини з матір’ю…

Маму Тургенєва в дитинстві бив і домагався вітчим, вона втекла до дядька, але й дядько звертався з нею не краще. Правда, після його смерті вона успадкувала солідний стан, завдяки чому й змогла вийти заміж за гарненького, але вкрай недалекого й легковажного юнака, що був набагато її моложе. Вона й своїх дітей точно так само била й знущалася з них, не уник цього і її улюблений син Іван. До речі, коли він зійшовся з подружньою парою Віардо, вона взагалі перестала давати йому бабки, і нещасний Іван Сергійович, уже в цілком дорослому віці, місяцями жив на чужих занедбаних дачах і харчувався чим Бог послав. До речі, мамаша Тургенєва ненавиділа все російське, і в сім’ї говорили винятково по-французькому, так що навіть російську літературу письменник почав читати тільки з подачі свого кріпосного слуги, а його мати всього цього терпіти не могла. Думаю, саме із цієї причини він і написав свій відомий вірш у прозі, присвячене «великому» і «могутньому» російському мові - у піку матері! Тільки після її смерті в Тургенєва з’явилися гроші, і він зміг хоч якийсь час пожити по-людськи. А жив він, як відомо, в основному за кордоном, разом з подружньою парою Віардо. У Парижі я один раз мигцем бачила його будинок, але тільки мигцем. Один мій паризький знайомий якось запропонував мені цей будинок показати -і ми саме проїжджали неподалік на його машині, - але коли ми до цього будинку під’їхали, він раптом розігнав машину до скаженої швидкості й почав безладно сигналити. Він взагалі любив такі жарти й тоді залишився цілком задоволений собою, а я в результаті практично нічого не побачила!

Однак перші спогади, зв’язані безпосередньо із творчістю Тургенєва, у мене все-таки самі приємні. Пам’ятаю, якось я погано поводилася й мама не взяла мене на прогулянку за місто, виїхала із братом, а мене на цілий день замкнула будинку одну. Я тоді зжувала всі запаси жуйки, виявлені в барі в батька. Він недавно приїхав з Англії й привіз офигительно смачну жуйку - у кожній пачці було по п’ятьох пластиков, і всі вони були різні: малиновий, лимонний, ванільний, полуничний і, здається, ананасовий. Я все жувала й жувала й паралельно читала Тургенєва - у нас було академічне зібрання творів у сірих суперобкладинках, і на кожній був зображений сивоволосий Тургенєв у кріслі. Тоді я прочитала за кілька днів всі його романи й повести, і дотепер вони асоціюються в мене із чудовим смаком цієї жуйки. Потім у школі, коли ми писали твір по «Батьках і дітям», я списала, здається, полтетради, і все про балахон з кистями, у якому звичайно ходив Базарів; учителька була дуже незадоволена, тому що я «не розкрила тему». «Проблема балахона з кистями гроша ламаного не коштує!» - заявила вона, але я була з нею категорично не згодна

Образ батька, видимо, теж сильно позначився на творчості Тургенєва. Всі ці безвладні юнаки, які закохуються у фатальних жінок старше себе, швидше за все, несуть на собі відбиток його особистості. У зовсім раннім дитинстві я часто слухала по радіо п’єсу, дію якої розвертається в перші роки радянської влади -і здається, ця п’єса називалася «Людина з рушницею», а може бути, і «Третя патетична», загалом, щось у цьому роді. Із всієї п’єси я чомусь чітко запам’ятала тільки одного персонажа: юнака, видимо, «з колишніх», якого за хабарі на службі присудили до розстрілу. Його родичі подали апеляцію самому Леніну, і юнак чекаючи остаточного рішення своєї долі по ходу п’єси, сидячи за роялем, постійно декламує: «Як гарні, як свіжі були троянди…» Наскільки я пам’ятаю, зрештою його апеляцію все-таки відхиляють. Видимо, за задумом творця п’єси все це повинне було продемонструвати непохитність і принциповість вождя революції -і на мене ж, пам’ятаю, така розв’язка зробила вкрай гнітюче враження й уперше змусила засумніватися в доброті «дідуся Леніна». Хіба може якась «хабар» коштувати людині життя?! До того ж я тоді взагалі погано розуміла значення цього слова: «хабар». А коли мама мені його дохідливо пояснила, я й зовсім перестала розуміти зміст настільки невідворотного покарання. За якісь гроші?! Це просто не укладалося в мене в голові! Тому я так уважно щораз і слухала цю п’єсу, -і а її в той час чомусь дуже часто повторювали, -і тому що мені здавалося, що я все-таки чогось недозрозуміла й іншим разом розв’язка буде іншою: Ленін змінить своє рішення й помилує нещасного юнака…

Тоді я ще не знала, що ці вірші про «троянд» належать Тургенєву. А коли довідалася, то образ цього зламаного юнака, що рвучко накидається на рояль і як що б намагається розчинитися у звуках музики й власного голосу, щоб зникнути, стати безтілесним і уникнути зіткнення з важкою й невідворотною реальністю, остаточно злився в моїй свідомості з образами більшості героїв його добутків. Непохитна воля вождя дуже добре підкреслює повну безвільність тургеневских персонажів чоловічої статі, набагато краще, ніж їхня фатальна любов до фатальних жінок!

Хоча, взагалі ж, щодо цього в Тургенєва в російській літературі є серйозний конкурент в особі Гончарова. Всі головні герої-чоловіки Гончарова теж відрізняються практично повною відсутністю волі й, дійсно, дуже сильно нагадують персонажів Тургенєва, за винятком хіба що Обломова. Не випадково Гончарову навіть здавалося, що Тургенєв засилає до нього агентів, які риються в його чернетках і всій інформації передають Тургенєву, а той відразу привласнює всі собі: і сюжети й героїв. Втім, я десь читала, що в Гончарова була важка спадковість -і його предки були пацієнтами психушек, -і так що, можливо, це в нього з віком просто розвилася манія переслідування. Але причини для такої манії, на мій погляд, були й вреальности.

Певну конкуренцію щодо цього, мені здається, міг би скласти Тургенєву й Захер-Мазох, у якого чоловіки теж повністю підпорядковані жінкам, хоча це й не важливо, тому що до російської літератури прямо вже не ставиться…

Маруся Климова (Кіндратович Т.)
З повним текстом ви можете ознайомитися за адресою: Маруся Климова. Моя історія російської літератури. Спб, “Гуманітарна Академія”, 2004. (http://www.ozon.ru/context/detail/id/2213650/).

Згодом образ такого безвладного й небагато жіночного чоловіка плавно перекочував як негативний персонаж у більшість радянських фільмів. Саме так, наприклад, зображені практично всі дрібні шахраї, спекулянти й фарцовщики в серіалі «Наслідок ведуть знавці», яких допитував слідчий із квадратною головою на прізвище Знаменский - актора на цю роль теж, напевно, спеціально підібрали, для контрасту, щоб глядачі краще могли відчути різницю між позитивним і негативним героєм. Хоча, взагалі ж, у фізіономії цього слідчого в самого було щось жіноче, але вуж ніякої витонченості в ньому точно не було

Pages: 1 2