Іншими словами, за останні десятиліття у світі створилися певні об’єктивні умови для пожвавлення ісламу в його найбільш твердій формі. І ці умови стали активно реалізовуватися зусиллями вже згаданих фундаменталістів, число яких з кожним роком росте, а дії яких -щонайменше в ряді країн, как. наприклад, в Алжирі, - приймають усе більше відвертий екстремістський характер. У тім же Алжирі регулярно вирізьблюються бандами цілі села. Кров десятків тисяч безневинних ллється в ім’я того, щоб злякати інших і змусити їхню стать на сторону екстремистски настроєних фундаменталістів. Якщо додати до цьому ті фундаменталістськ установки, з якими йдуть до влади в сучасному Афганістані талиби, то загальна картина стане ще більш тривожної. І далеко не випадково деякі сучасні політологи, дивлячись у недалеке майбутнє, чи бачать не основні конфлікти наступного століття у війні цивілізацій, а більш конкретно - у зіткненні Заходу з миром ісламу. І для таких похмурих прогнозів є досить вагомі підстави

Іслам, мабуть, найбільш сильна з религий миру. Це пояснюється, зокрема, тим, що як релігійна доктрина й форма соціальної організації він завжди грав на мусульманському Сході трохи іншу роль, ніж, скажемо, християнство в Європі. Ніколи, навіть у пору свого повного панування над людьми, у періоди самих жорстоких гонінь і розгулу інквізиції, християнство не витісняло повністю світської влади. Іслам же заполонив собою всі пори мусульманського суспільства, визначив характер економічних відносин і форми політичної адміністрації, соціальну структуру, культуру й побут правовірних. Духовне життя в ісламських країнах не тільки завжди були під контролем ісламу - вона просто протікала в рамках ісламу, була ісламської як по суті, так і за формою. І хоча мусульманські мислителі вільно оперували філософськими категоріями, що не мали нічого загального з ним, - однаково іслам був тим фундаментом, на якому стояли й від якого відштовхувалися правовірні. Можна було сперечатися із приводу неясних місць Корана, заперечувати ті або інші сури або хадиси, ставати на точку зору того або іншого мазхаба, тої або іншої секти, але не можна було виступити проти ісламу ні прямо, ні навіть побічно (наприклад, у манері Рабле або Вольтера) . Не можна було не тому, що це кимсь категорично заборонялося, що за це спалювали на багаттях - саме багать-те в ісламі ніколи й не було. Неможливо було тому, що в умовах абсолютного панування ісламу, його загальності, інтегральності виступити проти нього означало б виступити проти всього того, що є в житті й суспільстві мусульман, тобто протиставити себе цьому суспільству, виявитися як би поза ним, поза законом

Все це стократ підсилювало позиції ісламу, надавало силу й міцність його культурної традиції, його впливу на населення, причому навіть тоді, коли обстановка у світі різко змінювалася, життя втрачала свої звичні підвалини й нове рішуче вимагало зважати на себе. Вищесказане пояснює ті форми, у яких протікала трансформація ісламу в мусульманському світі. Тільки в Туреччині, де антиклерикальні сили очолили кемалистскую революцію й привели країну до радикальних перетворень, виявилося можливим рішучим ривком вирватися з обіймів ісламу - хоча й не повністю. У всьому іншому мусульманському світі, у тому числі й у тих країнах, де ще недавно охоче говорили про ісламський соціалізм і де дійсно здійснюються часом радикальні соціальні перетворення, іслам, не будучи рішуче відкинутий, зумів видозмінитися, трансформуватися, адаптуватися, навіть зміцнитися. Вписавши в сучасну структуру, навіть у міру визнавши авторитет науки, іслам продовжує давити на поступальний розвиток суспільства своїми тисячолітніми традиціями, часом штучно нині реставрируемими, як це можна бачити на прикладі деяких країн, де радикальні й навіть революційні зміни найчастіше несуть на собі помітний відтінок фундаменталізму. Звичайно, сучасні мусульманські улеми - не чету мутакаллимам тисячолітньої давнини. Вони добре освічені, живуть у ногу із сучасністю, не говорячи вже про те, що багато хто з них користуються всіма благами сучасної цивілізації, аж до телевізорів і автомобілів. Але вони як і раніше впливають на духовне життя країни й відіграють активну роль у політику. Більше того, за останні роки цей вплив помітно підсилився, а роль авторитетів ісламу у визначенні політичного курсу стала ще більш активної, як це видно на прикладі Ірану, Алжиру або Афганістану

Іслам, розвиваючись спочатку на Аравійському півострові в середовищі розрізнених арабських племен, зумів об’єднати їх і дав потужний поштовх розвитку арабської цивілізації. Після прийняття Ісламу араби захопили величезні території, де головною релігією став Іслам. В інші країни Іслам прийшов мирним шляхом і завоював серця мільйонів людей. Арабська культура інтегрувала багато народів: арабів, персів, єгиптян і ін. Вона також була фактичним рубежем, що розділяє Європу й Азію, Європу й Африку. Головна відмінність Ісламу від інших религий є те, що в ньому повністю злилася духовна й світська влада й не існує згуртованої релігійної організації, як у християнстві або буддизмі. Ставши складовій частиною життя людини, вона направляв його дії, не давав опуститися. Але ніяка релігія не може існувати такий же, як і була створена. Почав трансформуватися й Іслам. Почали з’являтися нові пророки, що говорили, що вони заново прийшли Мухаммеди. У деяких регіонах такі “пророки” одержували підтримку (бабисти, бехаисти) . Ці рухи допомогли усвідомити необхідність модернізації Ісламу. Багато мислителів призивали до об’єднання всіх ісламських держав і збереженню закритості від країн Європи, інші призивали до співробітництва з європейськими країнами. Найбільш яскравим прикладом реформи ісламської держави служить Кемалистская реформа в Туреччині. Після падіння колоніалізму на політичній карті з’явилося багато нових ісламських держав. В основному це країни Північної Африки, Близького Сходу, Південно-Східний Азії, і, хоча, ці країни часто ворогують між собою (Ірак - Кувейт) , Іслам як і раніше є знаменням цих країн. За останні десятиліття Іслам дуже змінився: став образованнее, цивилизованнее. Але як і раніше великий вплив мають духовні наставники, Іслам продовжує давити на поступальний рух суспільства. Словом, із всіх релігійних систем сучасного миру іслам залишається однієї з найбільш значних сил. Сила ісламу не в кількості його адептів (число християн або буддистів у світі цілком порівнянно із числом мусульман) , але насамперед у тій ідейно-інституціональній структурній злитості всесвітньої мусульманської громади (умми) , основи якої були закладені ще Мухаммедом. Для ісламу найбільшою мірою характерна інтегруюча функція релігії, що з’являється тут у своїй найбільш наочній і діючій формі. Іслам сьогодні - в умовах політичної картини, що змінилася, миру з нерідко провідною роллю ісламських країн у визначенні політики й тактики всіх країн, що розвиваються, має об’єктивні умови не тільки для збереження в якості однієї із провідних релігійних систем миру, але й для деякого посилення свого значення як ідейний прапор національних рухів у значній частині земної кулі

Pages: 1 2 3