Трагічна гострота конфліктів з «темним царством» у драмі «Гроза»

Драма «Гроза» була задумана під враженням від поїздки Островського по Волзі (18561857 р.), але написана в 1859 році»Гроза», як писав Добролюбов, без сумніву, самий рішучий твір Островського». Ця оцінка не втратила своєї сили й дотепер. Серед усього написаного Островським «Гроза» є, безсумнівно, кращим добутком, вершиною його творчості. Це теперішня перлина російської драматургії, що коштує в одному ряді з такими добутками, як «Недоук», «Горі від розуму», «Ревізор», «Борис Годунов» і т. д.

З разючою силою зображує Островський куточок «темного царства», де нагло зневажається в людях людське достоїнство. Хазяями життя тут є самодури. Вони тіснять людей, тиранствуют у своїх сім’ях і придушують усякий прояв живої й здорової людської думки. Серед героїв драми головне місце займає Катерина, що задихається в цьому затхлому болоті. По складу характеру й інтересам Катерина різко виділяється з навколишнього її середовища. Доля Катерини, на жаль, є яскравим і типовим прикладом доль тисяч російських жінок тієї пори. Катерина молода жінка, дружина купецького сина Тихона Кабанова. Вона недавно залишила свій рідний будинок і переселилася в будинок до чоловіка, де вона живе разом зі своєю свекрухою Кабановой, що є повновладною господаркою. У сім’ї Катерина не має ніяких прав, вона не вільна навіть розпоряджатися собою. З теплотою й любов’ю вона згадує рідний дім, свою дівочу життя. Там вона жила привільно, оточена пещенням і турботою матері. У вільний час ходила на ключ за водою, доглядала за квітами, вишивала по оксамиті, ходила в церкву, слухала оповідання й спів мандрівниць. Релігійне виховання, що вона одержала в сім’ї, розвило в ній вразливість, мрійність, віру в загробне життя й відплату людині за гріхи. У зовсім інші умови потрапила Катерина в будинку чоловіка

Із зовнішньої сторони нібито все обстояло так само, але привілля рідного дому змінилося на задушливе рабство. На кожному кроці вона почувала залежність від свекрухи, терпіла приниження й образи. З боку Тихона вона не зустрічає ніякої підтримки, а тим більше розуміння, тому що він сам перебуває під владою Кабанихи. По своїй доброті Катерина готова ставитися до Кабанихе, як до рідної матері. Вона говорить Кабанихе: «Для мене, маменька, усе одне, що рідна мати, що ти». Але щирі почуття Катерини не зустрічають підтримки ні в Кабанихи, ні в Тихона. Життя в такій обстановці змінила характер Катерини: «Яка я була жвава, а у вас зав’янула зовсім… Чи така я була1» Щирість і правдивість Катерини зіштовхуються в будинку Кабанихи з неправдою, лицемірством, святенництвом, брутальністю. Коли в Катерине народжується любов до Бориса, це їй здається злочином, і вона бореться з почуттям, що нахлинув на неї. Правдивість і щирість Катерини змушують її страждати так, що їй доводиться нарешті покаятися перед чоловіком. Щирість Катерини, її правдивість несумісні з побутом «темного царства». Все це й з’явилося причиною трагедії Катерини. Напруженість переживань Катерини особливо ясно видна після повернення Тихона: «Тремтить вся, точно її лихоманка б’є: бліда така, метається по будинку, точно чого шукає. Ока, як у божевільної, давеча ранком плакати прийнялася, так і ридає».Публічне покаяння Катерини показує всю глибину її страждань, моральної величі, рішучості. Але після покаяння її положення стало нестерпним. Чоловік не розуміє її, Борис безвладний і не йде їй на допомогу

Положення стало безвихідним Катерина гине. У загибелі Катерини винувата не одна конкретна особистість. Її загибель результат несумісності моральності й укладу того життя, у якій вона змушена була існувати. Образ Катерини мав для сучасників Островського й для наступних поколінь величезне виховне значення. Він кликав на боротьбу з усіма формами деспотизму й гноблення людської особистості. Це вираження зростаючого протесту мас проти всіх видів рабства. Своєю смертю Катерина протестує проти деспотизму й самодурства, її смерть свідчить про наближення кінця «темного царства».Образ Катерини належить до кращих образів російської художньої літератури. Катерина новий тип людей російської дійсності 60х років XIX століття. Добролюбов писав, що характер Катерини «виконаний віри в нові ідеали й самовідданий у тому розумінні, що йому краще загибель, ніж життя при тих початках, які йому противні. Рішучий, цільний характер, що діє в середовищі Диких і Кабанових, є в Островського в жіночому типі, і це не позбавлено свого серйозного значення».

Далі Добролюбов називає Катерину «променем світла в темному царстві». Він говорить, що самогубство її як би освітило на мить безпробудний морок «темного царства». У її трагічному кінці, за словами критика, «даний страшний виклик самодурній силі». У Катерине ми бачимо протест проти кабановских понять моральності, протест, доведений до кінця, проголошений і під домашнім катуванням, і над безоднею, у яку кинулася бідна жінка

П’єси А. Островського насичені різноманітною символікою. Насамперед це символи, пов’язані з миром природи: ліс, гроза, ріка, птах, політ. Дуже важливу роль грають у п’єсах і імена героїв, чаші всього імена античного походження: давньогрецькі й римські. Мотиви античного театру в п’єсах Островського ще недостатньо досліджені, тому врахувати всі значеннєві обертони грецьких і римських імен у п’єсах Островського важко. Ясно, однак, що імена ці зовсім не випадково обрані автором, дуже важливий їхній звуковий склад, образність і їхнє значення в російській мові. На цих моментах ми й зупинимося докладніше. Ю. Олеша захоплювався прізвищами героїв Островського. Паратов це й парад, і пірат

До спостережень Олеши можна додати й, безумовно, що напрошується зіставлення Паратова зі звіром, тобто потужним, хижим, сильним і нещадним. Запеклим ватажком, наприклад. Хижацьке поводження його в п’єсі як не можна краще характеризується цим прізвищем. Прізвища Дикої й Кабанова не треба коментувати. Але не забудемо, що Дикої не тільки всесильний Савел Прокофьевич, а й племінник його, Борис. Адже мати Бориса, . Виходить, Борис Дикої по батьку. Що це означає. Так те й означає, що він не зуміє відстояти свою любов і захистити Катерину. Адже він плоть від плоті своїх предків і знає, що цілком у владі. Та й Тихін Кабанів, як ні він. От і метається Катерина в цьому темному лісі серед звіроподібних істот. Бориса ж вона чи вибрала не несвідомо, тільки й відмінності в нього від Тихона, що ім’я (Борис поболгарски ).Дикі, свавільні персонажі, крім Дикого, представлені в п’єсі Варварою (вона язичниця, , не християнка й поводиться відповідним чином) да Кудряшом, на який перебуває відповідний Шапкин, що урезонює його. Кулигин же, крім відомих асоціацій з Кулибиньш, викликає й враження чегото маленького, беззахисного: у цьому страшному болоті він кулик пташка й більше нічого. Він хвалить Калинов, як кулик своє болото

Жіночі імена в п’єсах Островського досить вигадливі, але ім’я головної героїні майже завжди надзвичайно точно характеризує її роль у сюжеті й долю. Лариса погречески, Катерина. Лариса жертва торговельних піратських угод Паратова: він продає (пароплав) і потім Ларису чайку. Катерина жертва своєї чистоти, своєї релігійності, вона не винесла роздвоєння своєї душі, адже любила не чоловіка, і жорстоко покарала себе за це. Цікаво, що Харита й Марфа (у и в ) обидві Ігнатіївна, тобто або, понаучному, . Вони й коштують як би осторонь від трагедії Лариси й Катерини, хоча та й інша, безумовно, винуваті (не прямо, але побічно) у загибелі дочки й невістки. Ларису в оточують не. Але це люди з величезними амбіціями, що грають нею, як річчю. Мокій, Василь, Юлій це, звичайно, Юлій Цезар, так ще й Капитонич, тобто живучим головою (капут голова), а може бути, що прагне бути головним

И кожний дивиться на Ларису як на стильну, модну, розкішну річ. Як на пароплав небувало швидкісний, як на віллу шикарну. Хто з них, виражаючись сучасною мовою, А що там Лариса собі думає або почуває цю справу десяте, зовсім їх не цікавить. І обранець Лариси, Паратов, Сергій Сергійович, з роду гордовитих римських патриціїв, викликає асоціації з таким відомим в історії тираном, як Луций Сергий Катилина. Ну й нарешті, Харита мати трьох дочок асоціюється з харитами, богинями юності й краси, яких було троє, але вона ж їх і губить (згадаємо страшну долю двох інших сестер одна вийшла заміж за шулера, іншу зарізав мужкавказец).У п’єсі Аксюша й зовсім чужа цьому миру нечистої сили. Ліс можна зрозуміти як нове. Тільки живуть отут не купці, а потвори начебто Гурмижской і Улити. Аксюша чужа тому вже, що ім’я її й означає погречески, . У світлі цього примітні питання, які задають один одному Аксюша й Петро: Зате ім’я Гурмижской (Раїса по-гречески) для неї досить підходить, тільки здається ще зайво делікатною характеристикою для цієї відьми. Улита (Юлія) знов-таки має відношення до роду Юлиев, знаменитих у Римі, але це ім’я може натякати й більш безпосередньо на її розпусну натуру. Адже в давньоруській повісті Улитою кличуть злочинну дружину князя Данила, зрадницю й ошуканку

Pages: 1 2

Збережи - » Трагічна гострота конфліктів з «темним царством» у драмі «Гроза» . З'явився готовий твір.

Трагічна гострота конфліктів з «темним царством» у драмі «Гроза»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.