Популярність нерідко обертається для письменника не тільки придбаннями, вона веде й до відомих втрат. Виникає небезпека полегшеного й вибіркового сприйняття його досвіду. Складається певний образ, що обоится перше враження, зроблене книгами, але не допомагає, а скоріше заважає зрозуміти його творчість у всій широті й багатогранності. Найчастіше виявляється чудової всього лише одна, і звичайно не сама істотна, сторона творчої індивідуальності майстри

“Ви говорили: “Джек Лондон, гроші, любов, пристрасть”, - іронічний рядок Маяковського надзвичайно точно доносить саме той стереотип відносини до американського прозаїка. І тепер, через час, добре видно, що у творчості Лондона бути тільки даниною ілюзіям і не пережило випробувань реальним життям, а що залишилося в літературі назавжди. Величезним літературним надбанням для літератури став роман “Мартін Ідеї” - творча вершина Джека Лондона. У радянський час вітчизняні критики не раз намагалися витлумачити роман як викриття продажності буржуазного суспільства, жертвою якого стає перед, що капітулював в остаточному підсумку, його силою герой

Така критика оправданна, але все-таки занадто однозначна й різання. Причини, приведшие Мартіна до життєвої катастрофи, лежать глибше, і справа не в одній лише “капітуляції”. Та й чи була вона? Адже Мартін не штампував книгу за книгою, коли видавці брали нарозхват усе, що він пишеться

Він пішов з життя, зрозумівши, що талант покинув його назавжди. Зображення законів “успіху” відсунулося на другий план, коли Лондон повною мірою відчув масштаб і значення того образа художника, що він створював. Тему роману письменник сформулював сам: “трагедія одинака, що намагається вселити істину миру”. Драма героя починається не в момент його зустрічі з Руф’ю Морз.

Нерозмірність їхніх духовних обріїв занадто очевидна, щоб Руф всерйоз могла впливати на Мартіна, прилучаючи його до своїм вульгарного “ідеалам”. У його відносинах з Руф’ю розігрується конфлікт эстетической краси й грубий житейской реальності, що позначиться на подальшій долі героя й стане нерозв’язним протиріччям всього життя. Драма починається тоді, коли Мартін, усвідомивши в собі художника, вирішує зробити мистецтво своєї професією

Молодий письменник треба завітам поета Бриссендена: любити красу заради її самої, служачи їй беззавітно. Але адже творчість неможливо без сприймаючого, без тої самої публіки, що з повною підставою нехтує Бриссенден, а слідом за ним і Мартін. Вся справа в тому, що публіка - це Морзы і їм подібні. На початку творчості - це великий творчий порив, а завершення творчого акту - це мідні труби пекла: дріб’язкова й неварта боротьба з видавцями, блошині укуси критиків і оплевывание шедевра самовдоволеними товстосумами

И Мартін не може вийти із цього порочного кола. Джек Лондон додав цій проблемі “вічне” значення. Адже його герой - художник, що вийшов з народу, а це явище, що стало характерним лише в XX столітті

И сутність цієї драми не вичерпується тим, що Мартіна чекає вбогість і що він витратить весь відпущений йому запас творчих сил, перш ніж до нього прийде визнання. Безсумнівно, він міг би зробити більше й не розплачуватися за кожний свій крок у мистецтві, якби не приніс у нього зовсім новий життєвий досвід і своє суворе світовідчування. Жорстокий парадокс долі Мартіна в тім, що з кожної нової переможеної їм вершиною культури, з кожним новим збагненим їм секретом творчості він усе більше віддаляється від того миру, що харчував його творчі сили. Його не зрозуміє португалка, що давала йому крохи, відібрані у власних обірваних дітей, не прочитає його й фабрична робітниця, готова віддати за нього життя

copyright