Це страшні роки в історії України. Ми знаємо про це з оповідань наших бабусь, з вивчення історії. Але повністю усвідомити жах тих часів мені допоміг роман В. Барки «Жовтий князь». Мені справді було страшно й боляче читати цей роман. Трагедія сім’ї Катранников у тім, що вони жили в часи сталінської тоталітарної системи, що намагалася за всяку ціну вселити страх перед владою у всіх селян, змінити в їхньому житті все на інший, гірший, порядок. Ходили селяни щонеділі в церкву - а при новій владі - на лекції й агитсбори. Знищили церкви, побудували сільради, підігнали плани хлібозаготівлі, щоб залишити селян і сім’ї без хліба, аби тільки селяни йшли на уклони й просили у влади

В. Барка, характеризуючи радянську владу тих часів і тих, хто неї представляв, порівнює розпорядників-комуністів зі злодіями, тому що «злодії тільки краще будуть відбирати, а розпорядчики - всі».

Сім’я Мирона Катранника персоніфікує всіх, хто пережив страшні роки голодомору й всупереч усьому не втратив людяності, зберіг моральні принципи. Народ розуміє, що в Україні панує зло, але нічого зробити не може. Лише пошепки можна поговорити, та й то не з усіма. Тому що прийде влада, забере останнє й оголосить ворогом народу

Члени сім’ї Катранников не можуть дивитися на голодних, неспроможних людей і чим можуть діляться з ними. Горі не обійшло і їх: смерть матері, Мирона, старшого сина, Оленьки - болем лягла на серце Дар’ї Олександрівни. Вона прагнула врятувати хоча б Андрійка, але вмирає від голоду й розпачу. Із всієї сім’ї великий і працьовитої, живий залишився лише Андрійко

Я вважаю, що В. Барка залишив малого Андрійка живим, щоб ще раз переконати читача: добро не можна знищити. Всі те гарне й добре, чому вчили Андрійка батьки, буде жити разом з ним, а він збереже на все життя пам’ять про моїх рідний, які загинули в ті страшні роки, і передасть цю пам’ять своїм дітям

Щоб ніхто ніколи не забував теперішньої історії свого народу…