Трагедія покоління в поемі А. Ахматовій “Реквієм” і “По праву пам’яті” А. Твардовского. Протягом всієї своєї історії Росія терпіла безліч негод. Війни з іноземним ворогом, міжусобні звади, народні смути тіні цих подій дивляться на нас крізь “вуаль часів минулих” зі сторінок древніх рукописів і пожовтілих книг. ХХ століття перевершило всі попередні сторіччя по вазі й жорстокості випробувань, що випали на частку російського народу, та й не тільки росіянина

Здобувши перемогу в найстрашнішій і кровопролитній війні в історії людства, народ-переможець, як і до війни, був неспроможний перед особою іншого ворога. Цей ворог був більше твердий і підступний, чим іноземний загарбник, його щира натура ховалася під маскою “батька всіх народів”, а його “отеческая турбота” про благополуччя своєї країни не могла зрівнятися навіть із жорстокістю до ворога. У період тоталітарного режиму масові репресії й терор досягли свого апогею

Мільйони людей стали жертвою безжалісної “інквізиції”, так і не зрозумівши, у чому ж їхня провина перед Батьківщиною. Гірким нагадуванням про події того років служать для нас не тільки факти, наведені в підручниках історії, але й літературні твори, що відбили в собі ще й почуття, щиросердечні борошна й переживання за долю країни тих людей, на частку яких випало жити в ті нелегкі роки й бути очевидцем страждань свого народу. Поеми “Реквієм” Ганни Ахматовій і “По праву пам’яті” Олександра Твардовского є одними з таких добутків, у яких показана трагедія покоління 30х-50х років

Поема “Реквієм” написана як автобіографія поетеси на період “двох осатанілого років” її життя й у той же час охоплює десятиліття принижень і болю всієї країни. … безвинна корчилася Русь Під кривавими чоботями И під шинами чорних “марусь”. Глави поеми просочені стражданнями матері, що позбавляють сина: “За тобою як на виносі йшла”. Ахматова з усією точністю передає те, що почувала в ті дні. Під час читання поеми не залишає відчуття реальності описаного; зі здриганням розумієш, що все це не плід авторської фантазії, а відбиття жорстокого й страшного років з життя поетеси. З віршів поеми ми довідаємося все, що довелося пережити Ганні Ахматової: тривожні переживання за долю єдиного сина, щиросердечні борошна й страждання, що змушують ходити по вузькій грані над прірвою божевілля, і, нарешті, втрата сенсу життя й бажання швидкої смерті як рятування від нестерпних мучень: Ти однаково прийдеш навіщо ж не тепер?

Я чекаю тебе мені дуже важко. Але основна суть поеми не в тім, щоб повідати сучасникам і нащадкам про трагічну долю поетеси, а в тім, щоб показати народну трагедію. Адже мільйони таких же матерів, як і сама Ахматова, мільйон дружин, сестер і дочок по всій країні стояли в таких же чергах, зігріваючи в душі надію одержати хоч яку-небудь звісточку від рідної людини. Ахматова нерозривно зв’язала своє життя з життям народу й випила до дна чашу народного страждання

Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив, Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був. Трагічна доля Ганни Ахматовій, описана в поемі “Реквієм”, символізує трагедію покоління тих страшних десятиліть. Поема А. Твардовского “По праву пам’яті” це своєрідне “вікно” у минуле. У поемі автор звернувся до спогадів про минуле життя, про мрії й надії юнацького років, а головне Твардовский, оглядаючись на прожиті роки, переосмислив історичної значення спроб Сталіна побудувати світле майбутнє, викорінюючи “ворогів комунізму”. Автор показав, що значить раптом стати ворогом народу для людини, відданого своїй країні

Виявлення “ворогів народу” потягнулося й по ланцюжках родинних зв’язків. Страх змушував людей відрікатися від рідна й близьких, тому що людина, що пропала без звістки в бої або визнаний кулаком, прирікав всю свою сім’ю на загальне презирство й приниження. Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 Клеймо з рожденья відзначало Дитини ворожих кровей, И всі, здавалося, не вистачало Країні таврованих синів. “Син за батька не відповідає” це сталінське виречення штовхнуло багатьох людей на угоду ссовестью.

Забудь, звідки вийшов родом, И усвідом, не переч: На шкоду любові до батька народів Будь-яка інша любов. У заключній главі Твардовский порушує питання про право на пам’ять людей, позбавлених при житті чесного ім’я. Забути, забути велять безмовно, Хочуть у забвенье утопити Живе минуле

И щоб хвилі Над нею зімкнулися. Минуле забути! Забути рідні й близькі обличчя И стількох доль хресний шлях…

Поеми “Реквієм” і “По праву пам’яті” стали мовцями пам’ятниками того складного часу в історії нашої Батьківщини. Вони нагадують нам про безвинних і безглуздих жертв кривавих десятиліть і зобов’язують нас не допустити повторення цих страшних подій