Трагедія героїні роману Флобера «Пані Бовари»

Роман Гюстава Флобера «Пані Бовари» – перший добуток, що відбив світорозуміння й принципи зрілого письменника. Перед нами розкриваються вдачі буржуазного суспільства, з’являються картини життя провінційних французьких міст. Від Тосту ідо йонвиля ми на кожному кроці зустрічаємо те саме: «Щодня в той самий година відкривала свої ставні вчитель у чорній шовковій шапочці, і проходив сільський стражник у блузі й при шаблі

Ранком і ввечері, по трьох у ряд перетинали вулицю поштові коні – вони йшли на водопій. Час від часу деренчав дзвіночок на двері кабачка, так у вітряну погоду скреготали на залізних прутах мідні газики, що заміняли вивіску в перукаря». Нудний, одноманітний і порожній мир, наповнений дрібними справами й низинними страстями, погрязший у вульгарності й низькості вдач. Цей мир затягував і губив кожного, хто зіштовхувався з ним. У ядушливій атмосфері цього миру не могли вижити ніякі світлі устремління й романтичні мріяння. У своєму добутку автор оповідає про трагічну й сумну історію Емми Бовари, показує залежність її характеру від поглядів і звичаїв середовища

Перед нами на перший погляд банальний сюжет: дружина, нелюбимий чоловік, якого вона обманює спочатку з одним коханцем, потім із другим; підступний лихвар, що наживається на чужому лиху. Однак до яких трагічних і безглуздих подій приводить розвиток цього сюжету! Розчарувавшись у коханцях, розорена лихварем, що не має сміливості зізнатися в доконаних гріхах чоловікові, Емма кінчає життя самогубством, отруївшись миш’яком. У чому ж причина такої драматичної розв’язки? Вдивившись пристальнее в образ героїні Флобера, ми починаємо розуміти, що вона не просто дружина-перелюбниця, що ится розваг з новими й новими чоловіками

Образ мадам Бовари внутрішньо суперечливий. З одного боку, душею вона живе в єдино знайомому й зрозумілому їй світі – світі ілюзій і мрій. З іншого боку, мир, що оточує її, зовсім не схожий на той, до якого вона прагне у своїх мріях. Поринаючи усе більше в трясовину обивательського існування, Емма прагне вирватися з її за допомогою любові – єдиного почуття, що, як вона вважає, може підняти неї над обридлим сірим миром. Але що може вона знати про теперішню любов? Піддаючись помилковий стереотипам, сприйнятим із книг, «Емма змішувала почуттєві втіхи розкоші із серцевими радостями, вишуканість манер з тонкістю душі». Вона не замислюючись приймає речення Шарля й стає його дружиною

Розчарувавшись у чоловіку, вона, немов у вир, кидається в обійми Родольфа, у якому тепер бачить свій любовний ідеал. Вона радується тому, що в неї є коханець, не зауважуючи різниці між поняттями любити й мати коханця. Їй здається, що досить «облокотиться на балкон швейцарського будиночка або укласти свій сум у шотландському котеджі, укритися там разом із чоловіком і щоб на ньому був чорний оксамитовий фрак з довгими фалдами, м’які чобітки, гострий капелюх і мереживні манжети» , щоб стати по-справжньому щасливої. Героїня Флобера не зауважує відсутності внутрішнього змісту подібного зв’язку: із самого початку її коханець дивиться на неї, як на тимчасову іграшку, і з першого побачення вже думає про те, як від її потім позбутися. Зраду коханця Емма Бовари переживає трагічно. І свій порятунок помилково бачить у тім, щоб зі знову, що відродилася пристрастю, віддатися іншому чоловікові. При цьому, переживши розчарування в сімейному житті, вона бачить у законному шлюбі тільки претящую їй інерцію вульгарного співжиття. Але в сменяющих друг друга романах вона зустрічає те ж саме. Так, крок за кроком, розбиваються ілюзії героїні, приводячи до її повного морального падіння й, в остаточному підсумку, до жалюгідної смерті. «Все її життя перетворилося в суцільну неправду. Неправда стала для неї потребою, манією, насолодою». З основної діли її життя – любові – повністю зникли всякі ознаки духовності. Начебто підбиваючи підсумок свого життя, героїня міркує: «Щастя в неї немає й ніколи не було колись. Звідки ж у неї відчуття неповноти життя, отчого миттєво зотлівало те, на що вона намагалася обпертися? »

Незадоволеність порожнім обивательським існуванням піднімає Емму над трясовиною буржуазної вульгарності. На відміну від навколишніх її дрібних буржуа, у неї є певні життєві ідеали; вона єдина із всіх героїв не може упокоритися з вузькістю провінціалізму. Однак її ідеали не можуть принести їй практичну користь, тому що вульгарно по своїй суті. Вона все-таки є жінкою «певною мірою зіпсованої, з перекрученими поданнями про поезію й з перекрученими почуттями». Подібна перекрученість, затверджує автор роману, є результат «романтичного виховання». Крім того, це результат взаємодії з навколишнім її миром, наповненим такими самовдоволеними, вульгарними, лукавими, безпринципними людьми, як аптекар Омэ або кюре, що покликаний утішати своєю релігією людей, а насправді більше цікавиться тим, як лікувати корів

Катастрофа романтичних ілюзій почалося вже з перших днів заміжжя, з медяного місяця, проведеного в убогому, нудному Тості. Де ж той чарівний «захід сонця», спостерігати за яким так прагнула героїня? Де «аромат лимонних дерев»? Де мрія про те, щоб сидіти ввечері «на терасі вілли вдвох, рука в руці, дивитися б на зірки й мріяти про майбутнє*? Нічого цього вона не зустріла в шлюбі, її чоловік не здатний був розділити її прагнень. Однак не змогли розділити їх і її коханці

Автор за допомогою майстерних літературних прийомів повністю викриває всю романтику любові. Особливо важливу роль тут грає сцена на сільськогосподарській виставці, коли на тлі загального шуму й гулу Родольф говорить Еммі про свою любов:

  • — чи Знав я, що буду супроводжувати вас? – говорить Родольф.
  • — 70 франків…
  • — Сто разів я хотів вийти, а тим часом я пішов за вами, я залишився…

Емма Бовари кінчає життя самогубством. Але це не загибель від нерозділеної любові, не розпачливий протест проти ненависного їй миру. Причина її самогубства проста й банальна: переконавшись у даремності спроб дістати гроші для розплати з лихварем, героїня бачить тільки один спосіб урятуватися від убогості й ганьби – випити отруту. «Я досить жорстоко обійшовся зі своєю героїнею», – визнавав Флобер. Але ця жорстокість була навмисною. Вона була єдиним способом, що міг розбудити «сплячі» душі людей, відкрити їм ока на навколишню вульгарність, на низькість дрібнобуржуазних інтересів, на перекрученість найвищих понять, таких як любов, шлюб, щастя, мрія. «Великою проблемою реалізму» називає письменник руйнування всіх романтичних ілюзій, всіх спроб так чи інакше лакувати дійсність

Автор ставить читача віч-на-віч із самою жорстокою правдою життя. Ніяких ілюзій відносно сутності буржуазного миру, ніяких гарних обманів не повинне бути. Він змушує читача побачити це життя у всій її наготі й непривабливості

Збережи - » Трагедія героїні роману Флобера «Пані Бовари» . З'явився готовий твір.

Трагедія героїні роману Флобера «Пані Бовари»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.