Навколо талановиті труси И знахабніла бездара!.. І тільки ви, Валерій Брюсов, Як якийсь рівний государ… І, Житель півночі Мені здається, що поезія Валерія Брюсова коштує якось особняком від основного потоку «срібного століття». І сам він, як особистість, різко відрізняється від сучасних йому поетів. Він весь міський, кубооб-різний, твердий, з хитринкою й дуже вольова людина. Цей портрет виник у мене після прочитання мемуарів про нього й різні літературознавчі статті, де його ім’я так чи інакше фігурувало
Його не любили, як О. Мандельштама, Вяч. Іванова, И. Жителя півночі, К. Бальмонта. У ньому, видимо, не було поетичної чарівності особистості. Як, втім, немає чарівності й у міському пейзажі. Я впевнений, що на будь-який, нехай найкрасивіше місто ніхто не гляне з таким розчуленням, як на сільський пейзаж. Брюсов - поет міста
Він почуває себе в місті, як риба у воді. Він стояв на чолі поетів-символістів і їхнього журналу «Терези». У кожному номері поміщав бойові й серйозні статті. Але при всій своїй урбаністичній натурі Брюсов зображував місто трагічним простором, де здійснюють темні й непристойні справи людей: убивства, розпуста, революції й т.д. Вірші Брюсова перегукувалися з віршами сверхурбаниста Маяковського
Брюсов писав: Ах, чи не так Египты, Ассирії, Римы, Франції, усіляке марення, - Ті импереей, ті утлее, сирее, - Усе в колишньому, у загату, у заборону. Так у великому крушеньи (давно ль воно?)… Брюсов намагається пророкувати падіння й руйнування міст як порочного простору, але в нього це виходить гірше, ніж у Маяковського або, скажемо, Блоку. За Брюсовим, як відомо, все життя тягнувся темний хвіст різних пліток і слухів. Він з’являвся в самих шумних своєю славою ресторанах, мав романи з відомими дамами. В усі твори на a l l soch © 2005 часи нових революційних перетворень у місті наступило досить незатишне й тривожне життя, убогість була загальною
Але Брюсов ставився до цього із властивим йому сарказмом. Недарма у свій час їм було написано: Прекрасне в моці грізної влади Східний цар Ассаргадон, И океан народної пристрасті, У тріски дробящий вутлий челн. У поезії Брюсова місто невіддільне від його особистості, і в трагедійності міста насамперед відчувається трагедія самого автора, для якого нерідко трагедії перетворюються у фарс: Знову я хочу все зазнати, що було, Жах, і скорбота, і любов!.. Мені здається, що відобразити трагедійний мир сучасного міста Брюсову вдалося більш повно в його знаменитому циклі віршів «У стінах»: Немов нетутешні тіні, Стіни мене обступили
Думи колишніх поколінь! У місті я як у могилі. Будинки - хижі звірі Із сотнею неситих утроб! Страшні закриті двері: Кожна кімната - труна!
Або ще: Ми дихаємо кімнатного пилом, Живемо серед картин і книг… Брюсова гнітило міське життя, як неприродний стан людини, але це була його доля. Він умер на самоті, серед цих безмовних, холодних, ненависних йому стін
Він зрадив свої ідеали, підкорившись молохові більшовизму. Але сучасні читачі вдячні цій людині й поетові за те, що він своєю творчістю створював епоху «срібного століття», епоху блискучих досягнень росіянці поезії
Збережи - » Трагедійний мир сучасного міста в добутках В. Брюсова . З'явився готовий твір.