У поезії Буніна простежуються традиції російських поетів, його попередників, у першу чергу Пушкіна, Тютчева й Фета. Сам Бунін визнавався в тім, що його поезія є результатом його захоплення саме російською поезією, і в першу чергу поезією Пушкіна: “ чиНаслідував я йому? Але хто ж з нас не наслідував? Звичайно, наслідував і я, - у самій ранній молодості наслідував навіть у почерку”. Пушкіна виходив з точного обліку реальних, об’єктивних властивостей самого предмета і його індивідуального до нього відносини. Емоційність виникає в Пушкіна на предметній основі, пов’язаної зі стійкими народними поданнями. У слові були гармонічно злиті об’єктивні ознаки предметів і явищ і авторська лірична їх оцінка

При цьому Бунін, як і Пушкін, бачить у житті різні тенденції, що вступають між собою в протиборство, і намагається розкрити ці протиріччя. Це одне із самих головних спадщин Пушкіна, які виявляються в поезії Буніна. Зміст віршів завжди співвіднесено зі світовідчуванням самого автора, з його самосвідомістю й покликанням

Пушкін і Бунін емоційно зближаються із природою. Центральною темою є бажання відчуття нових вражень, охоплення спрагою волі, стихійне почуття волі, коли душу прагне Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру до збагнення внутрішньої й зовнішньої волі. Прилучення до стихії життя, що харчує душу новими враженнями, безпосередньо підготовляє її відновлення

У поезії Пушкіна й Буніна щиросердечний стан героя висвітлюється в описі самої природи. Герой залишається як би наодинці із природою. Для Буніна є родинними думки Пушкіна про те, що справжня поезія в простоті, природності реальних почуттів, явищ, настроїв. Вони відбивають у своїх віршах існуючу гармонію між людиною й природою

При цьому відчуваються щиросердечні переживання поетів. Читаючи, розумієш, що, у свою чергу, сприйняття безпосередньої природи робило сильний вплив як на Пушкіна, так і на Буніна. Бунін, як і Тютчев, сприймає природу цілісно, як живий організм, що перебуває в постійному русі. При цьому кожна мить природи проявляється конкретно. Обох поетів природа залучає у своїх катастрофічних станах, у боротьбі стихійних, світлих і темних сил. Філософія романтизму їхніх віршів ґрунтується на визнанні життя як нестихаючої боротьби протилежних початків, таємничості й загадковості цієї битви

У вірші описується миттєвий стан, але воно ставиться до всього буття. Суть поетичної філософії як у Тютчева, так і в Буніна не в тім, щоб роз’єднати або протиставити, а в тім, щоб злити ці два початки (“місячний блиск” і “тьму”). При цьому вічність передається через миттєве. Бунін успадковує здатність Тютчева малювати яскраву картину мирозданья. Поетична свідомість Тютчева й Буніна звернено насамперед до “двоїстого буття”, до дисгармонії, в основі якої лежить бунтівливість буття

У миті відбивається самий яскравий дотик до сутності й до істини, воскреє безмежна міць творчих стихій. Поетів невблаганно тягне небо. Тому вони так цінують мить, що дає їм коротку, але безумовну причетність кбесконечному.

У поезії Тютчева й Буніна відчувається масштабність, об’ємність, спрямованість до нескінченності, до “безодні” вселеної (вірш Тютчева “Як океан объемлет куля земної…”). У Фета Бунін перейняв невловимі, загадкові й не цілком ясні відчуття, навіювані природою, спогляданням прекрасного. Фет найбільше цінував у мистецтві живу природність потягів серця

Тому Бунін, як і Фет, іде в сферу текучих, хитких, рухливих переживань. Прагнення виразити “невимовне” через миттєвий ліричний спалах, навіяти читачеві його настрій, що охопив, - одне з корінних властивостей поезії Фета, що було продовжено поезією Буніна. Він напружує слух, зір, нюх, загострює відчуття читача, щоб звернутися до почуттєвих, емоційних здатностей людини для сприйняття природи (“Холодним вітром дихають хвилі”). Він, як і Фет, у буквальному значенні слова “зупиняє мгновенье”, але вміщає в нього увесь світ у його предметному й почуттєвому багатстві. На закінчення можна відзначити, що навіть в одному невеликому вірші Буніна “Перед бурою”, написаному в 1903 році, простежуються кращі традиції класиків російської поезії - Пушкіна, Тютчева й Фета.