ТРАДИЦІЇ Й НОВАТОРСТВО У ВІРШАХ А. БЛОКУ «ОСІННЯ ВОЛЯ» И «РОСІЯ» Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові - Як сльози перші любові! А. А. Блок Олександр Олександрович Блок - найглибший лірик, що зумів виразити самі потаєні почуття й думки, передати найтонші відтінки щиросердечних переживань. Прекрасно знаючи класичну спадщину російської літератури, поет стає гідним спадкоємцем традицій дев’ятнадцятого століття. Знайомлячись із віршем «Осіння воля», згадуєш лермонтовское «Виходжу один я на дорогу».

Дивно близька йому й некрасовская «Трійка». Але Блок не наслідує великих попередників. Він відкриває своє розуміння Батьківщини, співзвучне ім. У цьому я бачу прихильність традиціям, поклоніння й благоговіння перед пам’яттю «учителів» і таке ж трепетне й глибоке почуття до Росії, яке було в Лермонтова й Некрасова. Виходжу я в шлях, відкритий поглядам, Вітер гне пружні кущі. Битий камінь ліг по косогорах, Жовтої глини вбогі шари

Розгулялася осінь у мокрих долах, Оголила цвинтаря землі, Але густих горобин у проїзних селах Червоний колір зарозвівається видали. Що ж так залучає поета в Батьківщині? Він не ідеалізує свій край, бачить Росію без прикрас, злиденної, голодний і хмільний, але це його край, і поет не хоче іншого. Ця безмежна любов дивує самого Блоку, але такий вуж він є, це біль і радість поета, його сутність. Багато ми - вільних, юних, ставних - Умирає, не люблячи…

Дай притулок ти в далечінях неосяжних! Як і жити й плакати без тебе! Вірш «Росія» ще глибше й чіткіше розкриває патріотизм поета

Знову, як у роки золоті, Три стертих треплются шлеї, Я грузнуть спиці писані В розхлябані колії. Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої. Твої мені пісні вітрові - Як сльози перші любові!

Блок знаходить дивно тонкі й образні епітети, що підкреслюють безкорисливість і відданість його сыновней любові до Батьківщини. Поет упевнений, що Росія не загине, її вікові традиції й величезні простори удержать країну. Так, така її нелегка доля бути вічною захисницею слабких, минати кров’ю й слізьми, але від цього вона стає тільки милею й краше, дорожче серцю. Пускай заманить і обдурить, - Не пропадеш, не сгинешь ти, И лише турбота затуманить Твої прекрасні риси

Ну що ж? Однією турботою боле - Однією сльозою ріка шумней, А ти все та ж - ліс, так поле, Так плат візерунковий до брів… Вірш написаний у важкий для Блоку період, коли він випробовував щиросердечну кризу. І єдине, що підтримувало художника в ці роки, змушувало його жити й працювати,- була його Батьківщина - Росія

И неможливе можливо, Дорога довга легка, Коли блисне в далечіні дорожній Миттєвий погляд з-під хустки, Коли дзенькає тугою острожною Глуха пісня ямщика!..