Традиції буддизму й традиції Хинаяни

Внаслідок суворих переслідувань буддизму в Китаї в середині IX в. більшість шкоіл, що мають філософську орієнтацію, стихло. Основними збереженими формами буддизму були школа Чистої землі й чань-буддизм. У більше пізніше час буддизм змішався з конфуцианским культом шанування предків і даоських практиків гадання спалочками.

Протягом багатьох сторіч буддійські тексти переводилися на китайську мову із санскриту й індоєвропейських мов Центральної Азії. Китайський канон більше великий, ніж палийский, тому що він включає також тексти Махаяни. Правила дисципліни й обітниці для ченців і черниць трохи відрізняються від прийнятих у традиції Тхеравади, тому що китайці, як уже згадувалося вище, додержуються іншої школи Хинаяни, а саме школі Дхармагупти. Незважаючи на те, що 85% обітниць ченців, і черниць ті ж самі, що й у текстах Тхеравади, незначні розходження існують. У Південно-Східній Азії ченці носять жовтогарячі або жовті одяги без сорочок. У Китаї віддають перевагу одягу прийнятих у цій країні чорної, сірої й коричневої квіток з довгими рукавами, що викликано традиційними конфуцианскими поданнями про скромність. На відміну від Тхеравади й пізніх тибетських традицій у Китаї існує традиція повністю присвячених черниць2. Ця спадкоємна пінія присвяти триває в цей час на Тайваневі, у Гонконгу й Південній Кореї

Властиво китайська буддійська традиція існує в наш час у дуже обмежених масштабах у Китайській Народній Республіці. Вона найпоширеніша на Тайваневі, а практикується в Гонконгу, у заморських громадах китайців на Сінгапурі, у Малайзии, Індонезії, Таїланді, В’єтнамі й на Філіппінах, а також у Сполучених Штатах і інших країнах, де осіли китайці

Ранні форми буддизму, виявлені як у Західному, так і в Східному Туркестані, крім Китаю, поширилися на інші культури країн Центральної Азії, однак часто до них домішувалися деякі елементи китайської культури. Вартої уваги є поширення буддизму серед тюрків, першого відомого народу, що говорив тюркською мовою й получили ця ж назва. Тюркський каганат виник у другій половині VI в. і незабаром розпався на дві частини. Північні тюрки зосередилися в районі озера Байкал, де пізніше утворилася Бурятія, а південні – у долині ріки Єнісей, на території Туви – у Східно-Сибірському регіоні СРСР. Тюрки населяли також значну частину Монголії. Західні тюрки мали своїми центрами Урумчі й Ташкент

Буддизм уперше потрапив у Тюркський каганат із Согдиани у формі Хинаяни, що, починаючи з кінця Кушанского періоду ( II-III вв. н.е.) , були також властиві деякі риси Махаяни. Согдийские купці, що часто зустрічалися на всьому протязі Шовкового шляху, несли свою культуру й религий. Саме вони були найбільш відомими перекладачами санскритських текстів на китайський і інші мови Центральної Азії; вони також перекладали тексти із санскриту, а в більше пізній період – з китайського на своя власна, родинний перському, мова. Під час існування Північного й Західного каганатів серед тюрків переважали махаянские ченці з району Турфан у північній частині ріки Тарим. Деякі тексти були переведені на стару тюркську мову індійськими, согдийскими й китайськими ченцями. Це було першою відомою хвилею поширення буддизму, що достигли Монголії, Бурятії й Туви. У Західному Туркестані зберігалася вже існуюча там буддійська традиція доти, поки на початку XIII в. тюрки не були розбиті арабами, і ці райони не були піддані мусульманизации.

Уйгури, родинний тувинцям тюркський народ, завоювали північних тюрків і правили на території Монголії, Туви й у прилеглих районах із середини VIII в. до середини IX в. Уйгури також зазнавали впливу від буддизму Согдиани й Китаю, однак основною їхньою релігією було пришедшее з Персії манихейство. Вони прийняли виниклу на основі сірійської согдийскую писемність; саме від уйгурів монголи одержали свою власну писемність. Тувинська мова також використовувала писемність уйгурів, буддійський вплив потрапило до тувинців від уйгурів в IX в. разом із зображеннями Будди Амитаби.

У середині IX в. уйгури зазнали поразки від киргизьких тюрків. Багато хто з них покинули Монголію й мігрували на південний захід у район Турфан у північній частині східного Туркестану, де тривалий час існувала перша хинаянская традиція Сарвастивади, а потім Махаяна, що потрапила сюди з королівства Купа. Були перекладені текст на індоєвропейський кучанский мова, що відома також як тохарский. Частина уйгурів мігрувала в східні райони Китаю (сучасна провінція Каньсу) , де також проживали тибетці. Ця частина уйгурів стала називатися “жовті” уйгури, багато хто з них є буддистами й донині. Саме в цей час уйгури почали широко перекладати буддійські тексти. Спочатку вони перекладали согдийские тексти, пізніше основна частина перекладів робилася з китайського. Однак значна частина перекладів здійснювалася з тибетських текстів, і в уйгурском буддизмі згодом усе більше й більше переважало тибетський вплив. Перша хвиля поширення буддизму в Монголії, Бурятії й Туві, отримана від тюрків і уйгурів, не була дуже тривалою

Пізніше, наприкінці Х у початку XIII вв. тангути з Хара-Хото, розташованого на південно-заході Монголії, одержали як китайську, так і тибетську форми буддизму. Вони перевели велику кількість текстів на тангутский мова, писемність якого подібна Китайської, але набагато складніше її.

Властиво китайський буддизм, особливо прийнята на півночі придающая велике значення медитативним практикам його форма в другій половині IV в. з Китаю потрапив у Корею. В IV в. з Кореї він поширився на Японію. У Кореї він процвітав приблизно до кінця XIV в., коли завершилося панування монголів. До початку XII в., під час правління династії И, що мала конфуцианскую орієнтацію, буддизм був значно ослаблений. Відродився буддизм під час правління японців. Переважною формою був чань-буддизм, що у Кореї одержав назву “сон”. Ця форма буддизму має потужну монастирську традицію, у якій особлива увага приділяється інтенсивній медитативній практиці

Одержавши спочатку буддизм із Кореї, японці, починаючи з VII в. їздили в Китай з метою навчання й забезпечення безперервності спадкоємних ліній. Привезені ними навчання спочатку мали філософське фарбування, однак пізніше стали переважати характерні японські риси. Як уже згадувалося, буддизм завжди адаптується до місцевих традицій способу мислення. В XIII в. Синран на основі школи Чистої землі розвив навчання школи Дзедо Синію. Китайці в цей час уже звели індійську практику медитації для досягнення переродження в Чистій землі Амитаби просто до багаторазового повторення із щирою вірою ім’я Амитаби. Японці зробили крок ще далі й спростили всю процедуру до однократного проголошення із щирою вірою ім’я Амитаби, у результаті чого людина повинен потрапити в Чисту землю незалежно від того, скільки поганих учинків він зробив у минулому. Подальше повторення ім’я Будди є вираженням подяки. Японці не надавали зовсім ніякого значення медитації й здійсненню позитивних учинків, тому що це може припускати недолік віри в рятівну силу Амитаби. Це погодиться з японською культурною тенденцією уникати індивідуальних зусиль, а діяти, як частка великої команди під заступництвом видатної особистості

Незважаючи на те, що до цього часу в Японії існували лише отримані з Кореї й Китаю спадкоємні лінії присвяти в чернечий сан чоловіків і жінок, Синран учив, що дотримання целібату й чернечий спосіб життя не є обов’язковими. Він заснував традицію, що допускає одруження храмових священиків, що дотримують обмежений набір обітниць. У другій половині XIX в. уряд Мейджи видало декрет, відповідно до якого духівництво всіх японських буддійських сект могло містити шлюби. Після цього в Японії поступово відмерла традиція чернецтва

Pages: 1 2 3

Збережи - » Традиції буддизму й традиції Хинаяни . З'явився готовий твір.

Традиції буддизму й традиції Хинаяни





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.