Письменника невідступно переслідує думка про трагічне положення Росії: «Переповнена Сибір, в’язниці, війна, шибениці, убогість народу, блюзнірство, жадібність і жорстокість влади…» Тяжке становище народу Толстой сприймає як своє особисте нещастя, про яке неможливо ні на мить забути. С. А. Толста записує у своєму щоденнику: «…страждання про нещастя, несправедливість людей, про бідність їх, про ув’язнених у в’язницях, про злість людей, про гноблення - все це діє на його вразливу душу й спалює його існування». Продовжуючи справу, почата ще «Війною й миром», письменник заглиблюється у вивчення минулого Росії, щоб знайти джерела й пояснення сьогодення

Толстой відновляє роботу над романом про Петровской епоху, перервану писанням «Ганни Карениной». Ця робота знову повертає його до теми декабризму, що привела письменника в 60-і роки до «Війни й миру». Наприкінці 70-х років обидва задуми злилися в один - воістину колосальний: Толстой задумав епопею, що повинна була охопити ціле сторіччя, від часу Петра до повстання декабристів. Цей задум залишився в начерках. Історичні вишукування письменника поглибили його інтерес до народного життя. Він критично дивиться на праці вчених, що зводили історію Росії до історії царювань і завоювань, і приходить до думки, що головний герой історії - народ. Товстої вивчає положення працюючих мас у сучасній йому Росії й поводиться не як сторонній спостерігач, а як захисник пригноблених: організує допомогу голодуючим селянам, відвідує суди й в’язниці, заступаючись за безневинно засуджених

Участь письменника в житті народу проявлялося й у його педагогічній діяльності. Особливо активної вона стала в 70-і роки. Товстої, за його словами, хоче утворення для народу, щоб урятувати потопаючих Пушкіних і Ломоносових, які «кишать у кожній школі». На початку 80-х років Толстої бере участь у Всеросійському переписі населення. Він бере на себе роботу в так званої «Ржановской міцності» - московському кублі «найстрашнішої вбогості й розпусти». «Покидьки суспільства», що живуть тут, в очах письменника - такі ж люди, як і все. Товстої хоче допомогти їм «устати на ноги». Йому здається, що можна збудити співчуття суспільства до цим нещасних, що можна домогтися «любовного спілкування» богатих з жебраками, і вся справа лише в тім, щоб богатие зрозуміли необхідність жити «по-божеськи».

Але на кожному кроці Толстої бачить інше: панівні класи йдуть на будь-які злочини, щоб удержати свою владу, свої багатства. От який рисується Толстому Москва, куди він переїхав із сім’єю в 1881 році: «Сморід, камені, розкіш, убогість. Розпуста. Зібралися лиходії, що ограбували народ, набрали солдат, суддів, щоб оберігали їхню оргію ‘, і бенкетують». Весь цей жах Толстой сприймає так гостро, що йому починає здаватися неприпустимим його власне матеріальне благополуччя

Він відмовляється від звичних умов життя, займається фізичною працею: коле дрова, возить воду. «Варто ввійти в робоче житло - душу розцвітає»,- записує Толстой у щоденнику. А будинку він не знаходить собі місця. «Нудно. Важко. Ледарство. Жир… важко, важко. Просвіту немає. Частіше вабить смерть».

Запису такого роду тепер наповнюють його щоденники. Все частіше й частіше Толстой говорить про неминучість «робочої революції з жахами руйнувань і вбивств». Він уважає революцію відплатою за гноблення народу й злодіяння панів, але не вірить, що в ній - рятівний вихід для Росії. Де ж порятунок? Це питання стає для письменника усе болісніше. Йому здається, що зло, насильство не можна викорінити за допомогою насильства, що лише єднання людей у дусі заветбв древнього християнства може врятувати Росію й людство. Він проголошує принцип «непротивлення злу насильством».

«…У мене тепер одне бажання в житті,- пише Толстой,- це нікого не засмутити, не образити, нікому - катові, лихвареві - не зробити неприємного, а постаратися полюбити їх». Разом з тим письменник бачить, що кати й лихварі непіддатливі на проповідь любові. «Усе сильніше й сильніше потреба викриття»,- зізнається Толстой. І він викриває люто й гнівно нелюдськість уряду, лицемірство церкви, ледарство й розпуста панівних класів

На початку 80-х років завершився давно, що назрівав перелом, у світогляді Толстого. У своїй «Сповіді» (1879-1882) Толстой пише: «Я відрікся від життя нашого кола». Письменник засуджує всю свою колишню діяльність і навіть участь в обороні Севастополя. Все це представляється йому тепер проявом марнославства, гордості, користолюбства, які властиві «панам». Товстої говорить про своє бажання жити життям трудового народу, вірити його вірою. Він думає, що для цього потрібно «відрікатися від всіх утіх життя, трудитися, упокорюватися, терпіти й бути милостивим».

У добутках письменника знаходить своє вираження збурювання й протест найширших мас, що страждають від економічного й політичного безправ’я. У статті «Л. Н. Толстой і сучасний робочий рух» (1910) В. И. Ленін говорить: «По народженню й вихованню Толстой належав до вищої поміщицької знаті в Росії,- він порвав з усіма звичними поглядами цього середовища й, у своїх останніх добутках, обрушився з жагучою критикою на всі сучасні державні, церковні, суспільні, економічні порядки, засновані на поневоленні мас, на вбогості їх, на руйнуванні селян і дрібних хазяїв взагалі, на насильстві й лицемірстві, які від верху до низу просочують все сучасне життя». Ідейні шукання Толстого не припинялися до останнього дня життя

Але, як би не розвивалися далі його погляди, основойих залишається захист інтересів багатомільйонних селянських мас. І коли в Росії бушувала перша революційна бура, Толстой писав: «Я у всій цій революції складаюся у званні… адвоката 100-мільйонного землеробського народу» (1905). Світогляд Толстого, що стало, за словами Леніна, першим «мужиком у літературі», знайшло вираження в багатьох його добутках, написаних в 80-90-і й в 900-і роки: в оповіданнях, п’єсах, статтях, в останньому з його романів - «Воскресінні».

«Як не намагалися люди, зібравшись в одне невелике місце кілька сотень тисяч, спотворити ту землю, на якій вони жалися, як не забивали каменями землю, щоб нічого не росло на ній, як ні счищали всяку травичку, що пробивається, як не диміли кам’яним вугіллям і нафтою, як не обрізували дерева й не виганяли всіх тварин і птахів,- весна була весною навіть і вгороде.

Сонце гріло, трава, оживаючи, росла й зеленіла скрізь, де тільки не зіскрібали її, не тільки на газонах бульварів, але й між плитами каменів, і берези, тополи, черемшини розпускали свої клейкі й пахучі листи, липи надували бруньки, що лопалися; галки, горобці й голуби по - весняному радісно готовили вже гнізда, і мухи дзижчали в стін, пригріті сонцем

Веселі були й рослини, і птаха, і комахи, і діти. Але люди - більші, дорослі люди - не переставали обманювати й мучити себе й один одного. Люди вважали, що священно й важливо не цей весняний ранок, не цю красу миру божия, дана для блага всіх істот,- краса, що розташовує до миру, згоді й любові, а священно й важливо те, що вони самі видумали, щоб панувати друг над іншому».

Так починається роман Л. Н. Толстого «Воскресіння». У складних реченнях, розгорнутих періодах, типових для манери Толстого, освітлені різні сторони життя, протипоставлені один одному. Вчитайтеся ще раз у ці рядки й скажіть, що це: опис весняного ранку в місті або роздуму автора про природу й суспільство? Урочистий гімн радостям простій, природного життя або гнівне викриття людей, що живуть не тому що треба?.. Тут усе злилося воєдино: епічного й ліричного початку, опис і проповідь, оповідання про події й вираження почуттів автора. Таке злиття характерно для всього добутку

Зображення двох людських доль становить його основу. Князь Нехлюдов, будучи присяжним у суді, довідається в підсудній, обвинувачуваної в убивстві, жінку, що він багато років тому спокусив і кинув. Обманута й ображена ним Катюша Маслова попадає в публічний будинок і, зневірившись у людей, у правду, у добро й справедливість, виявляється на грані духовної смерті. Іншими шляхами - ведучи розкішне й розпусне життя, забувши про правду й добро,- іде до остаточного морального падіння й Нехлюдов. Зустріч цих людей рятує їх обох від загибелі, сприяє відродженню справді людського початку в їхніх душах. Катюша безневинно засуджена. Нехлюдов намагається полегшити її доля

Pages: 1 2