Як і інші категорії, “ци” - неоконфуцианского походження. Скоріше це категорія загалькитайської культури, у першу чергу натурфілософії, тобто філософії природи. Дослідники відзначають її синтетичний характер. “Ци” розглядається як наповнювач, матеріалу. Залежно від того, наповнювачем чого вважається “ци” , воно витлумачується по-різному. Оскільки в центрі конфуціанства перебуває людина, те й “ци” виступає як наповнювач людського серця, тому що саме серце в китайських світоглядних системах уважається зосередженням людської природи, органом думки й почуття. У якості такого “ци” виявляється чимсь середнім між фізичним матеріалом і здатністю людини користуватися ім. З роз’яснень Чжу Си виходить, що людська природа існує завдяки “ци” , але його не можна дорівнювати не до природи, не до волі Неба

Оскільки “ци” -обов’язковий елемент індивідуальної природи, напрошується висновок про те, що подальша доля людини визначається “ци” , що йому дісталося й перед яким він неспроможний. Але Чжу Си вишукує можливість зм’якшити фаталізм і усталити ідею самовдосконалення. Для цього він указує, що всім людям, поза залежністю від “ци” , властиві бажання. “Навіть якщо ци, яким наділена людина, чисте, він подвластен бажанням при ослабленні пильності й контролю над собою” .

Відмінність від буддизму Чжу Си призиває не повністю відмовитися від бажань, а підтримувати їх у рівновазі, не допускаючи ні надмірності, ні недоліку, подібно даосам. У цій здатності й складається, на думку Чжу Си, відмінна риса людини в порівнянні з будь-якою іншою частиною Всесвіту, завдяки якій людина родственен і Небу, і Землі

З, людина очищає закладені в ньому небесні принципи й тим самим заслуговує прихильність Неба. Це положення спрямоване проти даосизму, що затверджував байдужність Неба кчеловеку.

3. Ван Янмин

Китайський філософ Ван Янмин ( 1472-1529) продовжує розвивати конфуціанство за рахунок освоєння ідей даосизму й буддизму. Подібно Чжу Си, Ван Янмин продовжує вважати людську природу доброї. Як і всі конфуцианци, він виходить із сутнісної єдності людської природи й світобудови, завдяки якому людина відрізняється від інших елементів природи, як одушевлених, так і неживих, не своїми моральними якостями й не розумом, а серединним положенням. Інші характеристики поєднують людини з іншими істотами. Завдяки цьому людина осягає свою природу як самоочевидність. Будучи природним надбанням такої людини дане знання не може бути передано інш.

Всі речі становлять єдине тіло з людиною не тільки в як прояв принципу (чи) , але і як прояв “ци” . Ван Янмин, як і Чжу Си, трактує “ци” як початок і духовне й тілесне одночасно. Розрізняються “чи” і “ци” не по ознаці духовності, а по впорядкованості й у цьому змісті раціональності. Якщо “чи” втілює в собі впорядкований початок з моральним фарбуванням, то “ци” - це початок хаотичне й ірраціональне

Під “особистістю” Ван Мін розуміє цілісна істота, і духовне, і тілесне, здатне кдеятельности.

Оскільки природа людини втілена в його серце, те зло виходити з нього не може. Зло з’являється в прагненнях і думках. Тому виправляти треба не серце, а прагнення й думки. Ціль очищення - усвідомлення чистоти й досконалості серця й правильні діяння. Така концентрація на внутрішньому Я - безумовний вплив буддизму

Ван Янмин критикує даосизм і буддизм за допущення егоїзму, хоча для цього автора більш характерно підкреслювати що саме поєднує ці три навчання, ніж підкреслювати розходження між ними. Маючи на увазі Лао-Цзи й Будду, Ян Ванмин визнає. Що вони теж прагнули до досконалості, але цьому перешкодила нестриманість їхніх егоїстичних бажань, у результаті чого вони вступили на помилковий шлях відчуженості й бездіяльності, із чим Ван Янмин, як конфуцианец, погодитися не може

Pages: 1 2